Ювілей українського суверенітету. Чи це важливо для монобільшості?
Монобільшість зі «Слуг народу» переймається, саме в ці ювілейні дні, знищенням одного із найголовніших здобутків незалежності – державної мови, адже тільки завдяки державні суверенності український парламент зміг законодавчо закріпити мову українців, як державну в українській державі. А тепер після тридцяти років розбудови держави, в умовах агресії з боку російськомовної колишньої імперії, депутати Верховної Ради України намагаються зробити все, аби спростити подальшу експансію ворога.
Голова партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко – той, який брутально назвав Аллахвердієву трохи “піддутою”, натякнувши на косметичні маніпуляції з її губами: “Чуть-чуть tuning too much“. І про “сосну” це теж він: “Баба робоча взагалі, як корабельна сосна“, така проведе сотні зустрічей з виборцями і виграє. Пожартував і про Зеленського: “До президента заведеш таку і побачиш – він там оху…., підстрибне, викурить усі Iqos і скаже – баба дааа, дааа“… І це розмова голови партії Корнієнка з головою фракції “Слуга народу” Арахамії!
Ось такі «наші» слуги захопили владу, ось такі законодавці-хамули напередодні 30-ліття Декларації про державний суверенітет намагаються знищити українську мову – просувають закон про захист російської мови в Україні.
Тому в такі тривожні часи з такою несвідомою, а почасти й антиукраїнською владою, варто пригадати про ті визначальні моменти нашого державотворення.
«Радіо Свобода» з нагоди ювілею Декларації про державний суверенітет нагадує про обставини тої знаменної та такої жаданої для українців події.
16 липня – 30 років ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Розповідаємо, як приймалася Декларація, яким був контекст її ухвалення, чому за неї голосували разом і демократи, і комуністи, а також, як це вплинуло на наближення розпаду СРСР.
“16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалює Декларацію про державний суверенітет України. 355 – «за», чотири «проти». Декларацію ухвалено майже 80 відсотками депутатського складу… Пізній СРСР. Вже нові вітри, але ще сильною є стара радянська система”.
Проте система вже дала збій. Осінь народів 1989-го поклала край комунізму в Польщі, Угорщині, Чехословаччині… Вже впав Берлінський мур. Потроху починаються відцентрові тенденції в СРСР. Спалахують перші міжетнічні конфлікти – зокрема в Нагірному Карабаху. В Україні вже діє Народний рух за перебудову.
«Кілька моментів, які робили Декларацію винятковою, невідповідною тодішньому статусу радянської соціалістичної республіки:
- Декларувалося, що Українська РСР є суверенною національною державою.
- Єдине джерело влади – народ України, а не Компартія чи радянська влада.
- Закріплювалось право на власну грошову одиницю.
- Право на власні митну, податкову системи, державний бюджет.
- Право на власні Збройні сили.
- Декларувалося також право на власне громадянство».
Ще свіжою в пам’яті була невдала військова інтервенція СРСР в Афганістані, відтак Декларація вловила дух, який панував тоді в суспільстві – далекі війни Кремля не відповідають інтересам українців. Було проголошено, що українські юнаки – «як правило» – будуть проходити військову службу на території України, і не можуть використовуватись у військових цілях за межами України без згоди Верховної Ради УРСР. Цей пункт Декларації було ухвалено з перевагою лише в один голос! (Вже через два тижні після ухвалення Декларації парламент ухвалив Закон, яким затвердив повернення вояків-українців, які служили в інших республіках СРСР, до України для подальшого проходження служби.
Автор – Боніфацій
