13 січня – свято Маланки, Щедрий Вечір і Старий Новий рік – традиції та обряди українців

13 січня – Щедрий Вечір та свято Маланки За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), – Щедрий Вечір.

Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки. Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

Дата Старого Нового року збігається з датою іменин Василя. З давніх-давен в цей день було прийнято не спати всю ніч і засівати зерном будинки сусідів і знайомих. Ці народні традиції перекочували у святкування Старого Нового року.

Напередодні свята, 13 січня, настає Щедрий вечір. Його також називають Маланки, Маланьї, Васильєв вечір, Овсінь, Щедрець, Товста кутя. У цей день церква шанує преподобну Малану Римлянку. У цей вечір господині готували на стіл ситні і багаті частування: ковбаси, свинину, вареники, холодець, млинці. Головною стравою на столі є щедра кутя. Від різдвяної вона відрізняється додаванням сала, смальцю, масла або молока. 

На святковий стіл обов’язково збирається вся сім’я в чистому і новому одязі. Члени сім’ї веселяться, співають пісні, просять один в одного вибачення. Після вечері дівчата красиво вбираються і ворожать на долю і наречених, а молодь співає обрядові пісні (щедрівки), ходить по домівках і просить частування. Іноді хтось із молодих може вбратися в козу Маланку і розігрували веселі сценки.

Після півночі 14 січня настає Василів день(Василя). Хлопчики і хлопці ходили до хресних і сусідів і посівали будинку зерном, бажаючи щастя господарям. Цей обряд покликаний залучити хороший достаток і урожай в Новий рік. Вважається, що в день Старого Нового року першим в будинок повинен зайти чоловік.

Меланка за стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна. Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан – напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленне надвечір’я.

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрості, багатства.

Добродій Свирид Галушка з Київщини отак згадує Щедрий вечір:

– Мамо, а де наші тато?

– А хіба ж ви мене не бачите, діти?

– Не бачимо, тату!

– Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім’ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»

Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю, Стережи, Боже, твого товару, Твого товару, всякого статку, Молім Бога за отця, за матку. Добрий вечір!

Приходимо до хати, один біжить під вікно і гукає: – Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!

А дядько ніби відмовляється: так належиться по звичаю: – Немає де тій козі розгулятися – тісно в хаті!

– Та пустіть, бо змерзла!

І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже: – Та я вже пустив би, але… що дядина скаже?

Козовод – до дядини: – Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!

– Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!

– Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!…

Коза знову: «Ме-е-е!»

– Та йдіть уже, йдіть… Тільки добре співайте!

Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними – «кіт», а за «котом» – всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, «добрий вечір» сказали – не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове, Нуте, мурове, Поставайте вряду, Я козу веду! «Коза» і «кіт» тупають у такт пісні – витанцьовують. А діти смикають – то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса… тішаться! Щедрівники всі хором співають.

Меланка за стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна. Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.