19 січня – свято Водохреща або Йордан
19 січня християни відзначають хрещення тридцятирічного Ісуса Христа Іваном Хрестителем на річці Йордані.
Вважають, що коли Ісус вийшов на берег річки, з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба.
Тому це свято засвідчує й таїнство Святої Трійці, бо з’явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.
Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення, – розповідають “Українські традиції”.
18 січня, у переддень Водохреща, українці відзначають надвечір’я Богоявлення або другий Святий Вечір, який також ще називають Голодною кутею. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.
По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи:
Тікай, кутя, із покуття,
а узвар — іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
а «дідух» — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!
А вже вранці у церкві обов’язково відбувається Богослужіння, після якого організується піший хресний хід до річки (найближчої водойми). За словами істориків, процесія виглядала так: попереду під спів хору несли хоругви і дерев’яний церковний хрест, за хором йшов священик, а вже за ним — народ: і старі, і молоді, і чоловіки, і жінки, і діти.
Після недовгої відправи священик занурював в ополонку хрест, освячуючи воду, а в цей час хор голосно співав:
«Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…».
Після освячення води священиком одні молоді чоловіки стріляли з рушниць холостими патронами («Розстрілювання Коляди»), а інші – випускали голубів;
Молоді дівчата у деяких місцевостях Поділля та Гуцульщині несли на Водохрещу до ополонки «трійцю» – три свічки з пучками калини, васильків, сповиті намистом, барвистими стрічками, квітчатою хусткою. Під час Богослужіння «трійця» запалювалася від свічок, які горіли на престолі. А перед тим, як іти додому, «трійцю» гасили, занурюючи свічки в ополонку.
Після освячення води люди набирали йорданської води у відра та напоювали коней, весь інший народ набирав води собі у принесений посуд.
Вдома господар вмочував букетик сухих васильків у свячену воду і окроплював все в хаті та на подвір’ї. Лише після цього можна було сідати за стіл, випивати води натщесерце і пригощатися їжею.
В теперішній час після освячення води на Водохрещу люди набирають воду та купаються у ополонці, тричі занурюючись.
На Слобожанщині є повір’я, що в день Водохреща буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від’їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина, але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.
У цей день колядники приходять до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря:
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе верби груші родять,
В тебе дочки в злоті ходять,
В тебе сини в царя служать,
Царевочку собі дружать,
В царя дочку заручили
Та й додому пригостили.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе воли половії,
В тебе плуги золотії,
В тебе двори все кедрові,
В тебе столи калинові,
На них скати все ллянії,
На них блюда циновії.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в полі, як у раю:
В тебе лани, як загаї,
В тебе хліби, як Дунаї,
На них жита, як жар, ситі,
А пшениця — як столиця,
В тебе вівси жубровії,
А ячмені золотиї.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в колі, як у раю:
В тебе коні все турецькі,
В тебе зброї все стрілецькі,
В тебе воли, як стодоли,
А корови, як бороги,
В тебе вівці гори вкрили,
В горах зруби без рахуби.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в скринях, як у раю:
В тебе скрині кованиї,
В них червоні небранії,
В тебе шуби соболеві,
Горностаї королеві,
А жупани — як у пана,
А контуші всі в кожусі.
Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
І з водицев, і з царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядкою,
І з синами-соколами,
І з дочками, як чічками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з усім двором,
І з челядкою багатою,
І з ролями, і з ланами,
І з сусідами, і з панами,
І з Господом Христом Богом,
На здоров’я, на літ много!
Дай, Боже!За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Береза, дякуючи господареві, каже:
«Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»
У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордан» переважно жінки і дівчата. Під час Богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.
Як бачимо, «Йордан» або Водохреща — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.
О. Воропай “Звичаї нашого роду”.
