Сьогодні День пам’яті жертв депортації та геноциду кримськотатарського народу

18 травня Україна та світ відзначають День пам’яті жертв депортації та геноциду кримськотатарського народу у річницю депортації 1944 року. Заснований 16 травня 2014 року указом виконувача обов’язки Президента України Олександра Турчинова, напередодні 70-ї річниці виселення кримських татар із Криму.

18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. Радянська влада інкримінувала їм масове дезертирство та співпрацю з ворогом.

За час депортації на загальне “спецпоселення” в Центральній Азії було відправлено понад 183 тисячі кримських татар, на примусові роботи до Московського вугільного тресту – 5 тисяч, до таборів фронтового резерву – 6 тисяч і ще стільки ж до ГУЛАГу.

Від голоду, хвороб і виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Понад 20 років радянська влада заперечувала злочинний характер власних дій. 1967 року парламент СРСР визнав необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але вони не отримали права повернутися до Криму. Лише 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.

Радянська влада звинуватила увесь кримськотатарський народ у масовій співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Таке звинувачення не було законним, адже, за міжнародним законодавством, жоден народ не може і не повинен бути відповідальним та покараним за дії, які скоїли окремі представники цього народу. До речі, більше 25 тисяч кримських татар брали участь у Другій світовій війні, а 8 із них стали Героями СРСР.

О 4 ранку 18 травня 1944 року розпочалося масове примусове виселення кримських татар із території Криму. Агенти НКВС давали людям 15 хвилин на збори, дозволяли взяти з собою до 500 кг речей на сім’ю. Потім їх зігнали до товарних вагонів, які не розраховані на перевезення людей, ще й на такі великі відстані (проїхати довелося близько 3200 км). Останні вагони із кримськими татарами прибули до місць їхнього нового проживання 4 червня. В дорозі багато кримських татар загинуло, але родичам не дозволили їх поховати. Людей під час дороги годували рідко і часто солоною їжею. Після неї хотілося пити. У деяких ешелонах переселенці отримали їжу вперше і востаннє тільки на другому тижні шляху.

За офіційними даними СРСР, у віддалені регіони Радянського Союзу (від північного Передуралля до республік Середньої Азії) депортували трохи більше 191 тисячі кримських татар. За даними самоперепису кримських татар, який провів Національний рух кримських татар — більше 423 тисяч.

Після депортації у Криму почали перейменовувати кримськотатарські назви сіл, селищ, районів та міст. Змінили свої назви понад 1000 населених пунктів, а це 90% від усіх назв. У 1945 році радянська влада скасувала національно-територіальну автономію кримських татар — Кримську АРСР (автономну радянську соціалістичну республіку). На її місці створили Кримську область. Згодом туди почали масово звозити нових мешканців з Воронезької, Курської, Орловської і Білгородської областей (територія Росії). Зазначимо, що саме кримські татари є корінним народом Кримського півострова, а Крим є їхньою історичною батьківщиною.

Кримські татари були вимушені залишатися у Центральній Азії, куди їх депортували, упродовж кількох десятиліть (майже 50 років). Почався потужний національний рух кримських татар за повернення до Криму. Лише у 1989 році Верховна Рада Радянського Союзу засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною. З того ж таки 1989 року кримські татари почали повертатися на батьківщину. Радянська влада їм не допомагала, не компенсувала землі, які втратили люди. 

12 листопада 2015 Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 

9 травня 2019 року депортацію визнала геноцидом Латвія, 6 червня 2019 року — Литва, а 10 червня 2019 — Канада.