Хайпожери середньої смуги

Згадуємо найрезонансніші скандали останнього часу через бажання «зловити хайп», пов’язані з Дніпром.

Наша країна у своїй любові до свободи та незалежності — справді унікальна. І не лише в героїзмі наших громадян відстоювати та боротися за ці цінності. А ще й у тому, що навіть у воєнний час, коли, здавалося б, інформаційний простір має бути строго контрольованим та зарегульованим, він теж залишається вільним, якщо не сказати більше — некерованим. І воно із завидною регулярністю вибухає різного роду скандалами, фейками та «зрадами». Іноді це відбувається за розіграним сценарієм, який переслідує певні політичні цілі, але куди частіше — через бажання попіаритися, злетіти на хвилю популярності або не злетіти з неї в безодню медійного забуття. А часом скандали на сподіваннях «зловити хайп» відбуваються через нестриманість, недалекість і просто дурість своїх авторів і фігурантів. Але й ті, й інші, усвідомлено чи ні, на жаль, таким чином підіграють ворогові. Розглянемо найяскравіші випадки таких, в епіцентрі яких опинялося наше місто чи персони, пов’язані з ним.

Що найбільш вплинув на кар’єру

Як напевно вже багато хто здогадався, йдеться про найбільшу за час війни трагедію в Дніпрі — терористичний ракетний удар Росії, який повністю зруйнував два під’їзди дев’ятиповерхівки на Перемозі та забрав життя в 46 осіб. І про тодішнього позаштатного радника Офісу Президента Олексія Арестовича. Нагадаємо, ввечері після трагедії він повідомив, що нібито це ППО спочатку відпрацювало російською ракетою, а потім вона впала на 118 будинок. Цю заяву відразу спростували в Повітряних Силах ЗСУ, наголосивши, що просто не мають засобів, що дозволяють збивати такі ракети. Пізніше в соцмережах з’явилося і зняте очевидцем відео, де ціла ракета прицільно вражає будинок. Проте заяву Арестовича очікувано відразу розтиражували рашистські ЗМІ. Клоун, що безглуздо зображує постпреда ООН від Росії Василь Небензя також «носився» із заявою Арестовича на засіданнях і навіть виступав на захист українського радника. Той приносив і «відкликав» вибачення, полемізував і філософствував сам із собою у Фейсбуці, але зрештою визнав «принципову помилку» й подав у відставку, яку прийняли у ОП. Напевно, не зовсім коректно дорікати колишньому співробітнику офісу Єрмака в гонитві за хайпом, адже на той момент він був чи не наймедійнішим обличчям в Україні. І навіть можна винести за дужки слова, що стали мемом, про закінчення війни за «два-три тижні», визнавши їх до якоїсь міри доцільними, як спробу хоч якось погасити панічні настрої населення. Але найбільш вірогідним поясненням, мабуть, є те, що, звикнувши бути «всезнаючим» і «першим» після Президента в інформаційному порядку, Олексій просто не зміг відмовитися від цієї ролі, навіть відповідаючи на питання, суть якого він зовсім не вивчив. А неможливість злізти з голки самолюбування та популярності — однокореневі з «хайпожорством» проблеми. До слова, Арестович — чи не єдиний, хто поніс відчутну відповідальність за безвідповідальне висловлювання.

Найбільш “хейтовий”

Автором та водночас виконавцем головної ролі в цьому скандалі, який не торкнувся Дніпра безпосередньо, але «підпалив» весь без винятку український медіапростір, стала співробітниця пресслужби Дніпропетровської облради часів Партії регіонів до Революції гідності та експрессекретар батальйону «Дніпро-1» Васіліса Мазурчук.

Як відомо, пані Мазурчук, яка досить щільно асоціюється саме з нашим містом, «евакуювавшись» від повномасштабної війни до Ірландії, звідти у своєму ФБ розкритикувала поведінку українського героя під час його жорстокої страти (!) рашистськими нелюдями. І тут же в пості описала, як на її думку, потрібно правильно і з гідністю по-голлівудськи помирати від рук катів.

Нескладно здогадатися, як відреагували українці на такий безглуздий цинізм із боку Мазурчук. Від справедливого суспільного гніву Васілісу не врятували навіть віхи біографії про батальйони АТО та волонтерство та написання дитячих книжок. Але й отримавши закономірну реакцію з тисячами, що, м’яко кажучи, засуджуючими коментарями, Васіліса продовжила ганьбити із завзятістю, гідною кращого застосування. Вона публікувала і зносила зовсім недоречні пости-до-посту, проте далі продавлюючи свою точку зору й по суті підтримуючи свій початковий коментар страти нашого військовослужбовця. Природно, що найм’якше, що питали в неї користувачі Фейсбуку — як узагалі піднялася рука таке писати. Як і у випадку з Арестовичем (який, до речі, теж засудив Мазурчук за пост), цей резонанс від ексдніпрянки виявився точно не на користь ні громадянському, ні військовому суспільству в країні, що воює. “Хлопці на фронті вже прочитали цей пост. Вони вже обговорили його між собою. І вони ще більше ненавидять глибоких тиловиків. Тому що цій проклятій Васілісі захотілося наговорити дурниць. Вона має право. На жаль. Але, на щастя, я також маю право. Назвати Васілісу Мазурчук кінцевою твариною”, – різко висловилась волонтерка Олена Мазур.

Ті ж, хто вивчив профіль літераторки та хайпожорки у Фейсбуці, змогли переконатися: це далеко не перша її погоня за хайпом — до цього блогерка писала, що бездітним жінкам та старим не місце в евакуації, називаючи людей похилого віку «баластом, що займає місця». Зважаючи на все, Мазурчук таки сповна наїлася своїм же хайпом: зараз на її сторінці не знайдеш цих гучних постів, публікації робить зрідка, — переважно фото з дитиною і «волонтеркою», набираючи до кількох десятків «лайків». Чи надовго «задоволена» її жага до слави — це вже зовсім інше питання.

Найсиліконовіший

У нього потрапила нині столична інста-діва, б’юті-лайфстайл-і інша-блогер Ганна Алхімова, яка заробила свої сотні тисяч передплатників в Інстаграмі (серед яких багато і з Росії) і досягнувши піку популярності, проживаючи та «працюючи» в рідному Дніпрі.

Користувачі соцмереж звинуватили «зірку інсти» в тому, що напередодні ракетного удару по поліклініці у Дніпрі вона опублікувала «волонтерську» сторіс, у якій розкрила номери міських лікарень, у яких нібито рятують безліч поранених військових.

Навіть якщо врахувати сумнівність цієї інформації і те, що, ймовірно, метою ракетного удару агресора все ж таки була не медустанова і ветклініка (вже всі наші співгромадяни переконалися в карикатурній «високості» російської зброї та кривих руках їх військових), не можна не погодитися з тим, що знатно «прилетіло» за «передплатний» пост Алхім не дарма. Норми інформаційної безпеки цивільних об’єктів, медичних установ під час повномасштабної війни мають бути непорушними догмами для всіх, незалежно від статусу чи кількості «фоловерів». І навіть із добрими намірами наражати їх на ризик — абсолютно неприпустимо. І нехай Ганна Алхім не визнала своєї помилки (втім, як і не бачить взаємозв’язку між війною та російською «попсою», яку, за її словами, продовжує слухати), є надія, що вона зробить свої висновки. Хоча б під загрозою масової «відписки». Але найцікавіше, що за те, за що «розпинали» Алхім, водночас чи не зараховують до лику святих за життя, називають «першим після Бога» і співають осанни на рівні національних телеканалів. На черзі інший скандал через хайп, поки — у зародку.

Наймедичніший

У ньому вже однією ногою знаходиться медичний директор обласної лікарні ім. Мечникова Сергій Риженко. Функціонер від медицини і до цього відрізнявся зовсім дивовижною вибірковістю в частині виконання рекомендацій військових адміністрацій, Командування Медичних Сил щодо «інформаційної тиші» навколо медустанов, що надають допомогу військовим. Пости про порятунок поранених бійців в обласній лікарні в особистому фейсбуці Риженка побутували ще до повномасштабної війни, із часів АТО, на якийсь час змінилися ковідними жахами та зціленнями, а зараз знову складають левову частку його «стрічки». Велике-велике питання, чи згодні поранені військові, у тому числі — ті, що отримали тяжкі каліцтва (що непритомні, під наркозом тощо) з тим, що їхні фото з’являються в особистому фейсбуці Риженка? Наскільки взагалі етично публікувати такі візуали в соцмережах стосовно людей, які на них зображені, хайпувати на горі, стражданнях, ранах — і зовсім питання риторичне… Характерно, що медики та керівники багатьох інших лікарень міст нашої області, на відміну від Риженка, категорично не дозволяють собі подібного самопіару через демонстрацію ран та страждань своїх пацієнтів. У дуже рідкісних (особливо порівняно з Риженком з Мечникова) телевізійних репортажах з інших лікарень ви мало зможете побачити поранених у великому плані, навіть більше — навіть прізвище лікаря чи загальний план лікувального закладу з прив’язкою до місцевості. Крім того, не слід забувати: ще в часи АТО-ООС бойовиками агресора, які тоді ще маскувалися під сепаратистів, на підставі лише позивного призначалися нагороди за голови наших героїв-ветеранів. Хоча б через це розповідати їхні історії, називаючи позивні та імена, якщо вилікувані бійці повернуться на фронт — ідея дуже-дуже спірна. Але навіть це медіадомінування “Мечки” і її директора, судячи з усього, недавно було розцінено як недостатнє: про лікарню (хоча, більшою мірою, здається, про її керівника) був знятий цілий фільм, один анонс якого уже викликав немало питань у містян. Тут тобі і видові плани Дніпра, і лікарня ззовні й всередині, і поранені, і навіть медичний директор Сергій Риженко… переозвучений професійним диктором, приємний баритон якого відомий за дублювання акторів у турецьких і не тільки серіалах. І, начебто, не соромно показувати героїчну працю медиків, та й не вдасться відвертатися від жахів та ціни війни, але на тлі медійної делікатності та стриманості колег усе це виглядає великою мірою як хайп на війні та лікарському обов’язку своїх колег-підлеглих.

А якщо врахувати, що фільм знятий студією телеканалу, пов’язаного з одним уже порядком пощипаним та ізольованим, але все ж таки олігархом, у Дніпрі справедливо недолюблюваним, то виникають і інші питання. Адже загальновідомо, що Ігор Коломойський дуже рідко щось робить з альтруїзму й без «бізнес-планів».

Найбільш автомобільні

У цих хайп-скандалах відзначилися два лжеактивісти: Олександр Слободенюк, який давно емігрував до Польщі та затишно влаштувавшийся в студійному кріслі телеканалу кримінального авторитету Петровського-Наріка Денис Селін.

Перший спробував повернутися до образу «громадського судді», розкритикувавши передачу головою військової адміністрації Сергієм Лисаком автомобілів для бригади Нацгвардії області. Принагідно «ексградьский діяч» обізвав силовиків (багато з яких не в безпечній Польщі, а на фронті) «мусорами» й нарікав, що всі автомобілі повинні вирушати виключно на «нуль». Опустимо питання, скільки автомобілів для ЗСУ з Польщі пригнав сам Олександр, але його поради не «зайшли» навіть його передплатникам — критика і скандал, звичайно, виникли, але взагалі не в тому напрямку, який передбачав автор. Так провалилася чергова спроба Слободенюка повернутись в інфополе Дніпра на хайпі. Мабуть, тому що громадянське суспільство в місті за час війни все ж таки змінилося, а автор скандального посту — ні. До іншого «чотириколісного» скандалу заїхав «громадський контролер«Денис Селін. Ця історія ще достатньо на слуху, щоби переказувати її у всіх подробицях, але вона стала у своєму роді чудодійною, вмить перетворивши позиціонуючого себе, як антикорупційного розслідувача Селіна на професійного фейкороба.

Коротко нагадаємо: Денис Селін на своїй сторінці у Фейсбуці звинуватив мера Дніпра Бориса Філатова в таємній купівлі елітного автомобіля, вказавши марку, комплектацію та навіть ціну авто. У відповідь на вимогу міського голови надати докази нібито покупки або відповісти в суді за наклеп, Селін «зніс» цей пост і написав наступний із невиразним бурмотінням про необхідність уточнень та неправильне трактування свого джерела інформації. Псевдоактивіст видаляв коментарі людей під своїм постом, називав «ботами» та кидав у бан.

Невідомо, що саме уточнює «активіст»: колір, розмір покришок або що інше, — наприклад, навіщо його так прокотив замовник «дези», але пояснень від нього не надійшло й до цього дня. Навпаки, він як ні в чому не бувало публікує традиційні для себе пости про позови з міською радою і, мабуть, чекає суду, у якому вже він відповідатиме за своє «вкидання». Окрім автомобільної тематики, у цих випадків є ще одна спільна риса: бажання на критиці та очорненні авторитету значно більших постатей привернути до себе увагу та підвищити свій статус у суспільстві. Право на свою думку має бути в будь-кого. Право критикувати та контролювати законно обрану владу — безумовно, теж. Але маніпулювати поняттями, а то й відверто оббрехати, тільки для того, щоби підірвати довіру до неї, дестабілізуючи ситуацію в регіоні — у воєнний час такі дії набувають уже іншого, дуже специфічного присмаку.

Найекологічніший

І тут не обійшлося без у минулому «активістки», цього разу — з екологічним ухилом, — Тетяни Лампіки. Вона відзначилася тим, що їй, напевно, єдиній у всьому світі вдалося побачити позитив у наймасштабнішій екологічній катастрофі в Європі із часів Другої Світової війни.

Акт екоциду з боку терористів із Росії — знищення греблі Каховської ГЕС та самої станції, викликав критичні підтоплення територій Херсонщини, уже забрав людські життя, залишив тисячі людей без даху над головою і майна, спровокував загибель величезної кількості тварин. Тяжкість наслідків та викликів перед країною внаслідок цього воєнного злочину не беруться прогнозувати провідні вітчизняні та закордонні експерти, навіть через кілька днів після того, що сталося. Проте, закликаючи, щоправда, розділяти збитки для самої природи та людей, Тетяна Лампіка вважає, що у віддаленому майбутньому це може виявитися благом для відновлення природних водних ресурсів. Не виключено, що це й так, але цей «навколонауковий» хайп не зрозуміли її співвітчизники, які співчувають біді постраждалих і намагаються, хто чим може, усіма силами допомагати херсонцям. Ймовірно, на те, що до України та українців Лампіка почала ставитися із суто науковим інтересом, могла вплинути її довга відсутність на Батьківщині: практично весь час війни Тетяна провела у Швеції, де навіть встигла вийти заміж. Та й чи замислювалася вона, що її екологічно-упереджений коментар — справжній подарунок для ворожої пропаганди: мовляв, самі українські екологи визнають, що це було навіть корисно.

Попри відмінності у всіх представлених вище випадках, часом дуже різний масштаб особистостей фігурантів цих історій, різний характер обставин та висловлювань, крім географічного чи тематичного зв’язку з Дніпром, очевидна й ще одна спільна риса: через бажання бути в центрі уваги, осідлати тему», вищезгадані персонажі часто не бачать комплексну картину можливих наслідків їхніх слів та дій. Комусь, схоже, для цього не вистачає банальної скромності, комусь — емпатії, комусь — самоконтролю, комусь — виховання, здібностей до самоаналізу та самокритики. Хай там що, хайп на скандалах і скандали через хайп трапляються і, поза сумнівом, і відбуватимуться. У тому числі й у Дніпрі. Головне, щоб із нашими й подібними до них героями потім не було, як у старому, радянських часів анекдоті:

• Дідусю, а що ти робив під час Другої Світової війни?
• Допомагав солдатам.
• А що вони тобі казали?
• Гут гемах т, Вольдемар, зер гут!