Абсолютна влада і незрозумілий план дій. Які висновки можна зробити зі ста днів Зеленського

За три місяці на посаді президента Володимиру Зеленському вдалося сконцентрувати в своїх руках практично всю владу.
Про це пише «ГЛАВКОМ», повідомляє Інтернет-видання «ДНІПРО. ГОЛОВНЕ».
Володимир Зеленський зустрічає переможцем перші сто днів свого президентства. Парламент епохи Петра Порошенка достроково розпущений.
У новій Верховній Раді більшість місць за президентською партією «Слуга народу». Через тиждень з’явиться і уряд Зе. Колишній художній керівник «Кварталу 95» опинився за крок від повної влади в країні.
Однак питання, що саме «слуги народу» збираються робити з цією самою владою, поки залишається відкритим. Перші три місяці Зеленського не дали чіткої відповіді.
Вся влада – в кишені
За перші сто днів Володимир Зеленський зробив те, про що його попередники могли лише мріяти: йому вдалося отримати контроль і над виконавчою, і над законодавчою владою.
Після дострокових парламентських виборів соратники Зе, схоже, не мають наміру ділитися ні комітетами в Раді, ні міністерськими посадами. Попереду – можливі дострокові вибори в регіонах, на яких «Слуга народу» намагатиметься закріпити свій успіх.
З 29 серпня – дня, коли почне працювати нова Верховна Рада, – ми станемо свідками тотального «позеленіння» всіх гілок влади, включно з судовою. Кредит довіри, отриманий на виборах Володимиром Зеленським та «Слугою народу», означає лише одне: де-факто і де-юре в Україні буде одна правляча партія.
З цим, ймовірно, буде важко змиритися всім без винятку політичним силам. Але партії президента дійсно не потрібні союзники. За винятком голосувань за зміни до Конституції, для яких необхідно набрати 300 голосів (у партії Зеленського – 254).
Влада, сконцентрована в руках Зеленського, означає не тільки великі можливості для президента і його соратників. Це також означає більшу відповідальність неформального лідера «Слуги народу» перед виборцями.
Оскільки вперше за всю історію незалежної України у глави держави буде повна підтримка в парламенті і уряді. Це – вікно можливостей для проведення важливих і необхідних державі реформ.
Втрата цього шансу буде рівносильна політичному самогубству Володимира Зеленського. Аргументи: «не вийшло», «не дозволили», «саботували» відтепер не працюватимуть. Як то кажуть, «узявся за гуж, не кажи, що не дуж».
Куди Зеленський збирається вести Україну?
25 років тому після перемоги на президентських виборах Леонід Кучма заявив у Верховній Раді: «Скажіть мені, що треба побудувати в державі, і я це зроблю».
Щось подібне сьогодні міг би вимовити і Володимир Зеленський. Правда, з істотною різницею: відтепер парламент в Україні – це теж Зеленський.
Запитувати нема у кого. Треба робити. Але парадокс ситуації полягає в тому, що, коли президент отримав всю владу в країні, він так і не озвучив свою стратегію щодо реформування держави. Влада – є, а плану – немає.
Під час передвиборної кампанії Володимир Зеленський уникав публічних дискусій про подальший шлях розвитку країни. На виборах українці голосували, скоріше, проти Порошенка, а не за передвиборну програму його опонента. У перші сто днів новий президент України і його оточення спробували озвучити деякі пункти свого плану.
Відповідно до них, на Україну чекає відкриття ринку землі вже в 2020 році, велика приватизація, перезавантаження антикорупційних органів, боротьба з хабарниками і з тими, хто намагається оптимізувати сплату податків через ФОПи.
Чи буде у цих зусиль точковий характер, або ж вони стануть частиною великої стратегії Зеленського, не знає ніхто. Схоже, цього не знає навіть сам президент.
Хтось скаже, що відповідь на всі питання Зеленський тепер шукатиме разом зі своїми парламентською більшістю і урядом. Поза всяким сумнівом, так і повинно бути. Однак президенту слід розуміти: на ньому і тільки на ньому лежить відповідальність і за перемоги, і за поразки своєї великої команди. Він – лідер, і саме від нього чекають чітких відповідей про майбутнє України.
Три фронти президента
Протягом останніх трьох місяців Зеленський розгортає внутрішній фронт проти «колишніх». Президент, подібно його колезі з Білорусі, влаштовує публічні «прочуханки» і звільнення чиновників в регіонах. Він уже анонсував проведення другого етапу люстрації – для тих, хто прийшов до влади в 2014 році.
Його попередник Петро Порошенко ходить на допити в Державне бюро розслідувань – правда, поки що в статусі свідка. Найближчих соратників експрезидента викликають в Національне антикорупційне бюро.
Під варту взяли заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Юрія Гримчака. Він – друг генпрокурора Юрія Луценка і соратник Порошенка. Однак, чи усі сядуть, як обіцяв Зеленський, поки не зрозуміло.
Другий фронт нового президента – східний. Спроби Зеленського домовитися з Володимиром Путіним не були успішними. Укладене в липні перемир’я не діє – на Донбасі, як і раніше, гинуть люди. Чи дотримуватиметься Київ мінських угод? Чи готовий Зеленський надати Донбасу особливий статус? Що президент України обговорює в телефонних розмовах з президентом Росії? На які поступки він готовий піти у переговорах з Кремлем? Відповідей на ці запитання ми також не знаємо.
Утім найбільший виклик і найскладніший для президента Зеленського «фронт» – це він сам. З його дружнім ставленням до Ігоря Коломойського, який претендує на певну роль в Україні. З його президентською канцелярією, яка разом з її керівником намагається брати на себе більше, ніж їй належить. З його друзями, кумами, бізнес-партнерами, які проникають в усі сфери влади. З його акторським бажанням подобатися людям, а не робити їм «боляче» непопулярними реформами.
Від того, чи зможе Зеленський перемогти на всіх трьох фронтах, за великим рахунком, залежатиме не тільки його політичне майбутнє, а й майбутнє держави в цілому.