Як дніпрянка Леся Скорик понад 30 років спілкується лише українською

У Дніпрі філологиня та викладачка Леся Скорик понад 30 років послідовно спілкується українською мовою. Це рішення вона прийняла у 12 років, коли Україна здобула незалежність, і не відходить від нього досі.

Вибір у 12 років

Середовище її дитинства у Дніпрі було переважно російськомовним — у дворі та школі діти говорили російською. Українською вдома розмовляла мама, вчителька мови. Але тільки приблизно у 1991 році Леся свідомо вирішила завжди використовувати українську у спілкуванні.

Українська в університеті

У Дніпрі на факультеті журналістики університету мовне середовище залишалося майже виключно російськомовним, а сама Леся була практично єдиною студенткою, яка говорила українською. Часом навіть викладачі спілкувалися російською, проте ставлення до неї було поважним. Вона створювала навколо себе україномовне середовище, називаючи себе «бацилою україномовності».

Викладання і волонтерство

З 2013 року Леся викладала на безоплатних курсах української мови у Дніпрі. У 2014 році на навчання прийшло понад 80 дорослих, серед яких були переселенці та люди, які прагнули змінити життя. За словами Лесі, для багатьох українська стала мовою вибору, символом свободи та ідентичності.

Виклики за кордоном

Після початку війни Леся виїхала до Німеччини з донькою. Там вона зіткнулася з новим викликом — збереженням української мови у дитячому середовищі, де переважала німецька. Разом із колегами вона створила україно-німецькі навчальні книжечки, які розійшлися містами Німеччини.

Нові учні і мотивація

До Лесі звертаються не тільки українці, а й іноземці, які зацікавлені у вивченні мови і культури України. Серед них німецький учень, який вважає українську важливою для особистого розвитку та культурного спілкування.

Історія Лесі Скорик є прикладом послідовності у мовному виборі та підтримки української мови навіть у складних умовах. Вона надихає долати труднощі і не припиняти вивчення рідної мови.