Волонтери Кривого Рогу вручили власні нагороди бійцям-землякам

54 відзнаки отримали військові із 40-го батальйону, 25-ї, 17-ї, 93-ї бригад. Ще 9-ох героїв відзначили посмертно, за них отримали ордена їхні батьки, жінки та діти, передає 9 канал.
Сірий дощ, мряка та задушливі сльози, які вронив навіть найстійкіший. 9 орденів — посмертно. А після — хвилина мовчання.
Євгену Марчуку нещодавно виповнилося 27. Режисер за фахом, у мирному житті не встиг зняти фільмза своїм сценарієм, полишив буденні справи, відбув Майдан, далі подався на війну — став бійцем «Айдару». Євген був у найгарячіших точках АТО. Але ворожий вбивчий обстріл зустрів його 26 травня поблизу селища Золоте. Тепер орден «За вірність присязі»отримують мати, батько та двоє братів.
«Ще коли російські війська не увійшли в Україну, то він казав: зачистим Луганськ, Донецьк, підемо Крим звільнювати, але вийшло не так як він мріяв», — каже Микола Марчук – батько.
«Як він приїхав другого лютого додому, у відпустку… Перше бажання було підти до школи і дітям розповісти правду, що відбувається на сході. У кожен клас, до всіх діток він зайшов», — говорить Марія Марчук – мати.
Криворізькі волонтери самотужки організували нагородження бійців-земляків, які боронять на сході кордони України, але досі не отримали нічого від держави. Це 40 батальйон, 17-та, 25-та, та 93-тя бригади.
«54 бойцов АТО демобилизованных. Нам представили их к награде волонтеры, командиры, с которыми мы общались в зоне АТО. Это люди, которые совершили доблестный поступок», — розповвідає Ірина Туровська – голова ГО «Криворіжці».
«Им уже государство должно было вручить орден за мужество, за отвагу. Но.. То документы потерялись, то еще что-то, то потом, то когда-нибудь», — каже Сергій Піддубняк – волонтер.
У числі нагороджених — Володимир Тонкопрядка із 25-ї повітряно-десантної бригади. У гарячих точках був лікарем, рятував побратимів. Навіть і сам поранений, Володимир не полишив поле бою.
«Было всякое. Тяжелые бои были в Ямполе, мы два раза штурмовали укрепраен. За сутки 6 погибших, двадцать три раненых. У меня закончились все препараты», — розповідає Володимир Тонкопрядка – військовий, демобілізований.
Нагороджував героїв Ілля Лисенко на прізвисько «Хотабич». Так його прозвали не за довгу бороду, а за особливу спритність доставляти поранених до найближчої лікарні.
«Мы вместе входили в Углегорск. Именно наша бригада вывозила оттуда всех раненых. Мы единственные, кто прорывался, когда 25-ая стояла фактически в мешке, в окружении под Шахтерском», — повідомляє Ілля Лисенко – волонтер-медик.
Нагороджувати своїх власними орденами волонтери Криворіжжя продовжать. Тепер, планують, у серпні — чекають нових демобілізованих.