“Самозахист” у закордонному гламурі

Вони здулися. Назавжди та безнадійно. “Суспільники”, “активісти” та інші “борці за правду”, які в довоєнний час нібито боролися “за все добре” (а на ділі – “ганяли повітря” і нескінченно писали в соцмережах), з початком війни відверто загубилися. Фізично – найчастіше виїхавши з країни. І морально – повністю втратили авторитет, повагу і право бути “голосом народу”, яким вони уявляли себе ще недавно (без будь-яких підстав).

Нещодавній гучний скандал з експатріоткою Василисою Мазурчук, яка виїхала з України та з сонячної Ірландії стала давати поради українським військовим про те, як правильно вмирати (!!!), гостро підніс проблему: яку підставу мають люди, які з тих чи інших причин залишили Україну і переїхали в іншу країну, щоб давати “цінні” поради, яких вони не просили.

Та й взагалі – яке моральне право мають незліченні “суспільники”, які нічого корисного, окрім розмов, не робили в минулому, зараз, у час війни, висловлюватися щодо проблем життя країни, війни, оборони тощо? Вони входять в інформаційний простір зі своєю “цінною” думкою та коментарями з будь-якого приводу?

Візьмемо для початку лише один із прикладів того, як діячі, які раніше були дуже активні в інформаційному полі, після війни змінили воюючу Україну на закордонне “прекрасное далеко”. Але навіть змінивши батьківщину, вони намагаються залишитись у її публічному просторі.

Раніше у Дніпрі активізувався так званий “Самозахист підприємців”, який, просто кажучи, є неофіційною “профспілкою” дрібних крамарів.

У минулі роки навколо “лідера” цієї квазіорганізації Віктора Боровинського (який також очолював дніпропетровське відділення проросійської партії “Союз”) збиралися дуже різні та суперечливі люди, які багато галасували та метушилися, претендуючи на захист прав “ларьочников”. Наприклад, прихильники “Самозахисту” організовували бійки та заважали законному демонтажу нелегальних кіосків, які у минулі роки були встановлені в місті практично на кожному кроці.

Втім, війна показала, хто, де і за що бореться. Справді, одна частина підприємців, зокрема і учасників “Самозахисту”, дійсно допомагає армії та фронту. А сам Віктор Боровинський ще міцно тримає прапор своєї організації (щоправда, з написом “Днепропетровск” – так із шаленою завзятістю називає наше місто ворожа пропаганда).

При цьому інша (і дуже значна) частина колишніх “активістів” та “захисників прав підприємців” перебралася за кордон, де дуже непогано живе – мабуть, за гроші європейських платників податків. І звідти, з тихої Європи, не забуває нагадувати, як усім, хто залишився в Україні, треба батьківщину любити, а часом – і як має батьківщина про своїх громадян дбати. І тим більше – як треба корисно проводити час у Європі.

Ось лише кілька яскравих прикладів. Чимало дніпрян памʼятають активістку Людмилу Кострюкову, яку зі скандалом вигнали з вишу  (ймовірно, за корупцію), без кінця і краю критикувала владу Дніпра. При цьому не соромилася просити у мера Філатова, якого лаяла на чому світ стоїть, матеріальну допомогу… на протезування зубів(!) Допомогу пані Кострюковій надали, і слідом вона стала ще лютіше кусати всіх – міську й не тільки владу, а і своїх особистих опонентів усіх мастей.

В іншому місці таке амплуа – лаяти всіх і вся – доля тільки міських божевільних. Але в Дніпрі несамовитих “активістів” підібрав та обігрів телеканал одіозного кримінального авторитету Петровського, у кримінальному світі відомого, як  Нарік, який з початком війни кинув цих убогих і втік із країни.

І якщо на самому початку повномасштабної агресії пані Кострюкова намагалася “перерахувати по головах” і поцікавитись про місцеперебування всіх місцевих депутатів і активістів, то вже через місяць теж наслідувала приклад свого покровителя – за деякими даними, чимало часу вона провела… в Румунії.

Європа просто манить “активістів”. Наприклад, Марина Самітова, яка до війни була учасницею “Самозахисту” та частим гостем ефіру телеканалу “Д1”, що належить вищезгаданому кримінальному авторитету Наріку. В найнеспокійніші для України та Дніпра часи вона перебралася якомога далі від батьківщини до Франції, у південний курортний Прованс, у затишне та спокійне місто Марсель, ближче до моря та сонця. У своїх соціальних мережах вона викладає буквально сотні (!) фото з чудовими видами природи та визначних місць цієї мирної європейської країни.

І куди ж без фото на тлі легендарної Ейфелевої вежі: є, краса, – можна тільки позаздрити пані Самітовій.

Ось тільки зніматися на тлі нічного Парижа, доки в Україні триває війна, може бути ризикованим для іміджу. Подібне фото вже зіграло недобрий жарт зі скандальною екс-прес-офіцеркою Іванною Плантовською. Як відомо, своїми фотографіями з теплих екзотичних країн, знімками на тлі елітних машин та іншим виставленим напоказ гарним життям (у воєнний час!) прикордонна чиновниця викликала серйозний скандал, зазнала закономірного осуду від суспільства і була звільнена.

Безперечно, добре, що активістка з Дніпра прекрасно проводить час. Але чи порадіють за неї люди, які змушені щоденно боротися і виживати, залишаючись в Україні? І яке право має вона висловлюватися про життя тут і давати поради тим, хто залишився?

Ще одна активістка і також представниця “Самозахисту” Ірина Головко з початком війни виїхала з України – до Польщі. На щастя, тут живе її донька, яка працює візажистом та приємно проводить вільний час.

І, судячи з фото у соцмережах, повністю цим задоволена. Про другу доньку Головко відомо, що вона давно працює на круїзних лайнерах, живе у сонячному Маямі в США і цілком щаслива.

То ж хоч у новій країні активістка з Дніпра інколи виходила на мітинги із прапором, але від батьківщини вона вже далека – у всіх сенсах. І її думка, як і думка багатьох вчорашніх “суспільників”, вже мало кого цікавить тут.

Ми продовжимо нашу розповідь про кумедних фриків, міських божевільних, псевдоекспертів і відвертих пройдисвітів, які каламутили воду в Дніпрі раніше, а зараз намагаються повернутися за аби-яких обставин в інформаційне поле. Звідки їх із початком війни витіснили реальні справи, справжні проблеми та ті, хто їх дійсно вирішує. По суті, випололи – як шкідливий бур’ян.