Історія Юрія з Енергодара: як гранатометник боронив Україну на 28 блокпостах
Юрій, гранатометник батальйону “Самарівські вовки” 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони, пройшов складний шлях від окупованого Енергодара до фронту, виживши під час десятків ворожих блокпостів, авіаударів і атак дронів.
До початку повномасштабного вторгнення Юрій жив у Енергодарі. За освітою він практичний психолог, але протягом життя працював у різних сферах – від інженера з охорони праці до працівника дорожньої служби. У 2022 році, коли місто захопили російські війська, Юрій разом із мешканцями став виходити на блокпости, щоб перешкоджати окупантам.
28 ворожих блокпостів і небезпечний шлях до безпеки
Закрити дорогу ворогу виявилося небезпечно: переговори переросли в стрілянину, і місто було окуповано. Після двох місяців в окупації Юрій вирішив пробиратися на підконтрольну Україні територію. Його дорога тривала понад 12 годин і пройшла через 28 ворожих блокпостів у Запорізькій області – від Василівки через Мелітополь, Токмак до Оріхова. Успішно виїхати вдалося лише, коли вдалося проїхати за колонною вантажівок.
Служба та виклики на фронті
Після переходу на вільну територію, Юрій принципово почав розмовляти українською мовою. Він розпочав службу у 23-й бригаді, а з листопада 2025 року служить у батальйоні “Самарівські вовки” 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони. Хоча за посадою він гранатометник, завдяки своєму досвіду був залучений і до штабної роботи як писар.
Юрій зазнав авіаударів та атак дронів навіть на командно-спостережних пунктах. Він згадує про страх під час нападу ворожого безпілотника, але завдяки вірі і стійкості вижив.
Пам’ятна зустріч та надія на мир
Найбільше Юрію запам’яталася людська вдячність: у лікарні він спробував віддати лікарці пакет із кавою та цукерками, де у відповідь почув слова підтримки, які розчулили його до сліз і стали для нього символом боротьби за людей.
Зараз боєць очікує на рішення військово-лікарської комісії, адже наслідки бойових травм впливають на його здоров’я. Донька Юрія перебуває в Німеччині, батьків вдалося вивезти ближче до Дніпра.
Юрій сподівається дожити до кінця війни і повернутися до спокійного життя з родиною. Його історія – це приклад мужності та надії, який важливий для всіх мешканців Дніпропетровщини і України загалом.
