16 липня виповнилося 30 років з дня першого підняття жовто-блакитного прапора над Дніпром, тоді ще Дніпропетровськом

Встановлення 13-метрової щогли з національним стягом влаштували активісти Народного Руху. Захід приурочили до першої річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет України: того року цей день відзначали як День Незалежності. Відбулася урочиста хода. А після була кількадобова варта активістів біля стягу, побиття їх міліцією, голодування під міськрадою, – повідомляє Радіо Свобода.

У п’ятницю в Дніпрі відзначили 30-річчя цих подій.

На площі біля театру імені Шевченка, де 16 липня 1991 року вперше піднімали стяг, є табличка, яка свідчить про дату. Голова обласного Товариства політв’язнів та репресованих Іван Дремлюга розказує: того дня на цьому місці зібралося близько двох тисяч дніпрян.

Ідейником був тодішній голова крайового проводу Народного Руху, театральний художник Іван Шулик. Це він домовився про виготовлення щогли, знайшов тканину для пошиття прапора й вигадав, як непомітно підготувати подію під носом у прорадянської влади.

«Купити такий прапор в магазині тоді було неможливо. Іван Шулик купив десь 12 метрів звичайної тканини, але, працюючи в театрі юного глядача, він виміняв цю тканину на синю і жовту. Дружина Олеся Завгороднього Тамара пошила прапор. Розмір його був 3 на 6 метрів, досить великий. У Сухачівці був майстер-зброяр, який допоміг виготовити щоглу. Іван каже, що користуючись тим, що в театрі гастролювала трупа з Рязані, він попросив їхнього шофера привезти цю щоглу. Її сховали в бур’янах. І щоглу, і прапор, і розчин, яким мали забетонувати», – розповів Іван Дремлюга.

Дніпрянин Віктор Савченко – один із тих, хто у день підняття прапора стояв на площі. Розповідає: на той момент він, фаховий інженер-будівельник, уже майже два роки був членом Народного Руху, очолював одну з районних організацій.

«Я був там тільки вдень. Прапор підняли, виставили охорону. Але влада не змирилася. Валерій Пустовойтенко, який тоді керував у міськраді, – його називали «Пустий Войтенко», – дав наказ розгромити. Часи були інші тоді. Це зараз все звично – і герб, і гімн, і незалежна Україна. А тоді Україна була радянською, нас називали безумцями, і плювали на нас, і листівки наші рвали», – розповів Віктор Савченко.

«Рухівці» виставили цілодобову охорону біля прапора. Спершу чергувало близько пів сотні людей, але на четверту ніч їх залишилося тільки семеро. Тоді міліція відтіснила активістів, а комунальники зрізали щоглу.

Уже наступного дня лідер Руху Іван Шулик розпочав двотижневе голодування під міськрадою.

Серед вимог було надати приміщення Народному Руху, а також припинити переслідування всіх «неформальних громадських організацій». Влада погодилася на певні на поступки.

Начальник Південно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Ігор Кочергін каже:16 липня 1991 року було знаковим днем для українців. Перший і єдиний раз річницю ухвалення Декларації про державний суверенітет в Україні відзначали як День Незалежності.

«Може, для когось це звучить парадоксально, але того дня Україна святкувала свій День Незалежності. І навіть «Голос України», газета Верховної Ради, зазначила це на своїх шпальтах. Але до дніпровської влади не дійшла ця ідея, і ті, хто намагався реалізовувати Декларацію про державний суверенітет на практиці, сприймалися як чужі. Цей день став знаковим, після якого почалася хвиля демонстрацій, протестів, масових мітингів. Він засвідчив прагнення українців до незалежності», – зауважив історик.

30-річчя підняття національного прапора в Дніпрі відзначили біля пам’ятника Тарасові Шевченку. Захід ініціювала громадськість. Дніпряни виконали гімн України, заспівав волонтерський хор.

Активних учасників подій 30-річної давнини залишилося мало. Минулого року помер багаторічний кореспондент Радіо Свобода Геннадій Сахаров, який стояв біля витоків Народного Руху в Дніпрі й піднімав прапор.

Колишній лідер Руху в Дніпрі Іван Шулик не зміг взяти участь в урочистостях через стан здоров’я. Наразі кілька громадських організацій та театри області звернулися з клопотанням до міської влади Дніпра – не забувати про його внесок у розвиток культури й національної ідеї й надати звання почесного громадянина міста.