Початок війни зустрів у лікарні: історія хірурга Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Дніпра
Коли почалася повномасштабна війна, лікар-хірург Ярослав Шкитак був на добовому чергуванні у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги Дніпра. Він та його команда, раніше спеціалізовані на невідкладній хірургії черевної порожнини, змушені були швидко переорієнтуватися на лікування військових травм. Історію роботи хірурга міської лікарні Дніпра під час війни розповіли журналісти ДніпроTV, – пише «Наше Місто».
З першого дня війни лікарі освоїли нові навички, які включають ампутації, судинну пластику та інші складні операції. Тепер вони щодня рятують життя поранених військових, які прибувають до лікарні з множинними уламковими пораненнями різних частин тіла.
«Бувало й таке, що у нас одночасно працювало декілька бригад хірургів Був випадок, на жаль, пацієнта врятувати не вдалося, але після прильоту ракети тут у нас, в місті, пацієнта доставили сюди у лікарню, у край важкому стані з множинними пораненнями. Так ось над ним працювали 5 бригад хірургів одночасно», – згадує лікар.
Його дружина, також медикиня, працювала на чергуванні в іншій лікарні. Вранці 24 лютого вони зідзвонилися і обмінялися новинами про вибухи та початок війни. З того моменту їхнє життя змінилося назавжди.
Ярослав та його команда зіткнулися з численними викликами, зокрема із ситуаціями, коли одночасно працювали декілька бригад хірургів. Вони лікували пацієнтів з множинними пораненнями, іноді не вдаючись врятувати їх через важкість травм. Проте, завдяки своїй відданості та професіоналізму, лікарі змогли врятувати безліч життів.
Один із пацієнтів, який залишився в пам’яті Ярослава, – доброволець, який отримав протез після важкого поранення в АТО. Після реабілітації він знову пішов на фронт, і з початком повномасштабної війни знову приєднався до добровольчого батальйону. Він потрапив у лікарню з важкими пораненнями, але швидко одужав і знову повернувся до бойових дій.
«Він переконував нас, що все з ним добре і що його потрібно виписувати якомога швидше, щоб повернутися на фронт. На питання хто його туди потягнув з протезом він відповів: “Хто мене тягне, я що, теля”. Він сказав, що ми повинні захищати нашу батьківщину», – згадує Ярослав.
