Олексій Баганець: Луценко діє як політик: працює заради піару

12.10.2018 16:30   -
Автор:

Формальний інформаційний привід для зустрічі з Олексієм Баганцем зрозумілий. Власне, це – його рішення виступити у якості захисника Олександра Вілкула, якого Генпрокуратура вимагає позбавити депутатської недоторканості.
Інтерв’ю у Олексія Баганця взяли журналісти сайту новин “LB.ua” Соня Кошкіна та Вікторія Матола, повідомляє інтернет-видання “ДНІПРО. ГОЛОВНЕ“.
Сюжет тим цікавіший, що свого часу знаний правник Баганець захищав Юрія Луценка, коли його переслідували в часи Януковича. Каже, сьогодні про це не жалкує. «Це не той Юрій Віталійович, якого я знав. Він і Юлія Тимошенко були для мене до цього зразковими опозиційними політиками, які не втекли з України, які пройшли тюрми, знущання і катування, але залишилися самі собою зі своїми принципами. І от Тимошенко такою і залишається, а він…», – зазначає філософськи.
Однак, в ході нашої розмови йшлося не лише про це. З огляду на колосальний досвід роботи Баганця у прокуратурі, з ним цікаво поговорити про стан справ у правоохоронній системі загалом.
“Частина доказів у справі здобута незаконним шляхом, частина – сфальсифікована”
Соня Кошкіна: Почнемо з нашого інформприводу – подання на Вілкула…
Приймаючи рішення про представлення інтересів Олександра Вілкула, я очікував, звісно, що це викличе, як мінімум, несхвалення з боку представників Генпрокуратури. Однак керувався єдиною мотивацією: як адвокат, я маю право захищати людину, котра звернулася до мене за допомогою. Закон «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачає, що адвокат не може відмовитися надавати правову допомогу. Виняток – якщо він вступив у справу, а підзахисний відмовляється слідувати його рекомендаціям.
Коли я прочитав подання Генпрокуратури на зняття депутатської недоторканності і притягнення до відповідальності Олександра Вілкула, для мене стало очевидним, що законних підстав для цього немає.
У матеріалах розслідування Генпрокуратура посилається на акт перевірки додержання земельного законодавства, складений фахівцем «Держгрунтохорони». Очевидно працівники прокуратури, котрі займаються розслідуванням цього кримінального провадження, не знають Кримінальний процесуальний кодекс, в якому чітко написаний перелік джерел доказів. Більше того, вони сподіваються на таку ж безграмотність членів комітету. Цей факт дає підстави говорити або про непрофесійність цих працівників прокуратури, або про створення штучних доказів щодо конкретної особи.
Крім цього, частина доказів у справі здобута незаконним шляхом, частина – сфальсифікована. Відтак, для мене як юриста, ця справа є завідомо виграшною.
… Щодо Юрія Луценка, то я дійсно захищав його інтереси у 2010-2014 роках. Але другом його так і не став. Ворогом, сподіваюся, теж. В даній конкретній ситуації, він – мій опонент, адже перебуває по іншу сторону процесу.
С.К.: От ви кажете про фальсифікацію справи. Але, на відміну від Юрія Віталійовича, його підлеглі мають юридичну освіту й повинні розуміти всі можливі наслідки подібного.
У цій ситуації Юрій Віталійович діє як політик: працює заради піару і використовує свою посаду як трамплін для продовження політичної діяльності на більш високому рівні. Всі ми чули зі ЗМІ про наявність у нього навіть прем’єрських амбіцій, час від часу йшлося навіть про президентські.
Однак він забуває, що посада Генпрокурора не є політичною, як наприклад, посада міністра внутрішніх справ, а повноваження Генпрокурора вимагають від нього досконало знати закон, в т.ч і Кримінальний процесуальний кодекс.
Не хочу переходити на особистості, але навряд чи можна казати, що в команді Луценка є висококваліфіковані юристи. По суті, прокуратуру почали знищувати ще за Януковича, особливо активно продовжили з жовтня 2014 року, а «добили» в 2016 році, ухваливши законопроект, який дав можливість Юрію Луценку зайняти місце Генпрокурора без юридичної освіти. Але при цьому парламент вніс зміни до законодавчої процедури набору кадрів в органи прокуратури, коли для місцевих прокурорів вимоги залишилися ті самі, то в обласні прокуратури та центральний апарат Генпрокуратури (де повинні працювати більш досвідченіші працівники) дозволили набирати людей, котрі жодного дня не працювали в системі органів прокуратури. Це, в свою чергу, призвело до зниження рівня професійності під час досудових розслідувань.
С.К.: Давайте проаналізуємо звинувачення щодо Вілкула. У матеріалах подання Генпрокуратури на зняття з нього недоторканості йдеться про те, що на посаді голови Дніпропетровської ОДА він нібито передав в оренду Орджонікідзевському гірничо-збагачувальному комбінату (ГЗК) земельні ділянки в Нікопольському районі Дніпропетровської області, які були колективною власністю.
В матеріалах справи Вілкула немає не те, що складу злочину, немає події злочину! Рішення про передачу земель в оренду ГЗК приймалося ще в 1999 році на підставі постанови Верховної Ради і Вілкул не мав до цього ніякого відношення, бо вже тоді ці землі були переведені до державної власності. Тобто, в 2011 році він не змінював цільового призначення цих земель, оскільки вони як були в державній власності, так і залишилися. Тим паче, з 1999 року в Україні немає такого поняття взагалі як колективна власність на землю. Є лише державна або приватна.
С.К.: Йшлося також про свідка, який згодом відмовився від своїх показів.
Так. Подання ґрунтувалося, в т. ч. і на показаннях свідка – Вадима Кобиляцького (колишнього керівника Дніпропетровської районної державної адміністрації, – LB.ua). Його слідчі затримали без санкції слідчого судді, в порушення вимог ст. 208 КПК, тобто це одразу після скоєння злочину, як вимагає закон, а через 6 чи 7 років після тих подій, незаконно утримували під вартою і саме в цей час його допитали в суді, але чомусь в якості свідка, хоча він був вже затриманий як підозрюваний. Допит проводився без участі сторони захисту і самого Олександра Вілкула, а тим більше при відсутності умов і обставин, коли можна було проводити такі допити в судовому засіданні.
Після звільнення з-під варти свідок повідомив про те, що його залякували. Справа проти нього за тим же епізодом була згодом закрита в суді, де Кобиляцький так і не визнав свою провину, а тому його свідчення як свідка автоматично стали недопустимими.
Натомість, впродовж засідання комітету Юрій Віталійович чомусь постійно повторював, мовляв, якщо людина дала показання в суді «під присягою», то їх неможливо спростувати. Це не відповідає дійсності.
Згідно із Кримінальним процесуальним кодексом, якщо особа була допитана за одним і тим же фактом в якості свідка, а потім була визнана підозрюваним чи обвинуваченим, то її показання як свідка в цьому провадженні вважаються недопустимими. Не важливо, він давав їх слідчому чи суду.
С.К.: Луценко стверджує, що на 2/3 переданих в оренду земель сьогодні зруйновано родючий шар ґрунту, отже їх більше не можна використовувати для ведення сільського господарства.
У відповідному розпорядженні Олександра Вілкула йдеться про передачу землі в оренду ГЗК для функціонування цілісного майнового комплексу (розміщення допоміжних приміщень, під’їзних шляхів тощо), а не йшлося про видобування корисних копалин на тій земельній ділянці. Орендар самостійно несе відповідальність за цільове використання землі, одержаної в оренду, та за можливе заподіяння ним шкоди.
Якщо справді пошкоджений ґрунт, то О. Вілкул не має до цього жодного відношення. Рішення приймав керівник комбінату. І він повинен нести відповідальність.
Знову ж таки, між діями чи бездіяльністю людини та наслідками, до яких вони призвели, потрібно встановити прямий причинно-наслідковий зв’язок. Це і є одна із структурних частин поняття злочину, що і потрібно доказати.
Юрій Віталійович, очевидно, переконаний, що якщо не члени комітету, то парламент підтримає будь-яке подання ГПУ щодо зняття недоторканності із О. Вілкула. Це знову підтверджує мою попередню тезу: Луценко веде себе як політик, а не як Генпрокурор.
С.К.: Чи існують механізми притягнення до відповідальності слідчих, прокурорів, котрі фальшують результати розслідування?
Це у відповідності до вимог КПК віднесено до компетенції Державного бюро розслідування, яке досі не створене. А скаржитися сьогодні в прокуратуру на таких прокурорів немає сенсу.
Ще раз пояснюю: саме подання повинне готуватись групою слідчих і прокурорів – процесуальних керівників, а з приводу його повноти, обґрунтованості та вмотивованості для внесення до парламенту повинен оцінювати Генеральний прокурор особисто, а не доручати це зробити управлінню правового забезпечення, до функцій якого такі повноваження не входять. Тому я вважаю, що Юрій Віталійович також взяв на себе частину відповідальності за таке подання проти О. Вілкула.
Якщо в ході досудового розслідування буду бачити кримінально-правові порушення в діяльності працівників прокуратури, то реагуватиму, подаючи відповідні заяви про вчинення злочину. Але, робитиму це не з метою помститися прокурору чи слідчому, а щоб захистити свого клієнта від беззаконня і порушення його прав і свобод як людини.
С.К.: Мені от дуже цікаво якою була реакція Луценка, коли він дізнався, що ви будете захищати Вілкула?
Я вже казав, що коли на це погоджувався, то розумів, що викличу невдоволення в прокуратурі. Таке ж, як у 2010 році, коли вирішив захищати Луценка. Хоча тоді мене не «тролили» в Facebook, не надсилали гнівні листи і смс з погрозами як у FB, так і особисто на мій власний телефон.
С.К.: Погрозами?
В тому числі. Так, в Facebook мені закидають, що я нібито продався, що зрадив ідеали Майдану… Але, це обов’язок адвоката – захищати людину, чиї права порушуються.
Я вважаю, що проти мене запустили організовану кампанію і допускаю, що вона виходить з вул. Різницької (адреса офісу Генпрокуратури – LB.ua). Як підтвердження – публікації в інтернеті помічника Юрія Віталійовича (Олександра Черевка – LB.ua) щодо мене. Додатковим підтвердженням саме цієї версії є і одержані мною повідомлення про погрози Ю. Луценка зареєструвати відносно мене кримінальне провадження. В це мені не дуже віриться, у всякому випадку не хочеться вірити, але допускаю і такий поворот.
Я до всього готовий і скажу неприємну річ: навіть за часів Кузьміна такого цинізму не було. Я ніколи не був прихильником Партії регіонів. Вони порушували закони, фальшували справи, зокрема, щодо Юрія Луценка і Юлії Тимошенко. Але, ніхто тоді не запускав інформаційну кампанію проти мене, не погрожував, вибачте, «набити морду» чи порушити кримінальну справу.
Я написав цим організованим тролям, які на мене нападають: якщо ви вважаєте, що я захищаю Вілкула, Януковича і Портнова, то поясніть, будь ласка, чому саме відносно мене, а не інших очільників ГПУ за останні 4 роки, Портнов вже вдруге звертається із заявою до Брюссельського суду з вимогою притягнути мене до кримінальної відповідальності? За те, що я підписав листа на ім’я Кетрін Ештон, якого підготували слідчі і їх керівники, що проти Портнова тут, в Україні, розслідується конкретне кримінальне провадження! Але ж, Аналогічні листи підписували ще щонайменше два чи навіть три заступники Генерального прокурора і сам тодішній Генеральний прокурор В. Ярема. Та до жодного з них Портнов не позивався. Лише до мене.
Я розумію і знаю, що вони мстяться за те, що я починав розслідування кримінальних проваджень проти них. Усі справи, котрі сьогодні розслідуються прокуратурою стосовно колишньої влади, були започатковані протягом перших чотирьох місяців (після Майдану, – LB.ua). Нічого нового, крім справи про державну зраду Януковича, прокуратура в послідуючому не ініціювала.
«Я погано Юрія Віталійовича розпізнав»
Вікторія Матола: В прокурорських колах говорять, що конфлікт з Юрієм Луценком у вас почався чи не одразу після його призначення. Одна з причин – він не взяв вас до своєї команди.
Хто вам сказав, що я б погодився?
С.К.: Добре, запитаємо інакше: Луценко пропонував вам долучитися до його команди?
Ні.