Борщ і голубці біля лінії фронту: як переселенка з Донецька налагодила виробництво готових домашніх страв

Ароматним борщем чи гарячими варениками з вишнями можуть насолодитися навіть ті українці, які не мають змоги готувати, адже ці страви достатньо тільки розігріти. 

Коли Тетяна Чернікова побачила, як люди в оточеному Маріуполі готують на вогнищах, вона запустила виробництво натуральної їжі в реторт-пакетах. Жінка й сама знає, що таке російська окупація та обстріли: у 2016 їй довелося залишити Донецьк, а вже у 2022 — Харків.

ШоТам розповідає, як Тетяна виробляє улюблені українські страви для військових, цивільних біля лінії фронту та всіх, у кого немає можливості приготувати собі обід.

Тетяна Чернікова, співзасновниця виробництва готової їжі Food for you.

Нам казали, що Україна нас ненавидить

До війни я жила в Донецьку, керувала там супермаркетом. Коли росіяни окупували місто у 2014, він працював і забезпечував населення продуктами.

Ми з сім’єю довго сподівалися, що щось зміниться на краще. Проживши два роки в окупації, зрозуміли, що треба виїжджати, хоч там і залишилися квартири, будинки та рідні люди. Я була вдруге вагітна й не хотіла, аби мої діти зростали в таких обставинах: щодня бачили на вулиці людей з автоматами та не розуміли справжніх цінностей. 

Це було складне рішення. Поки я перебувала там, я не могла не слухати ту інформацію, яку подають по телебаченню. І навіть якщо у вас є критичне мислення й ви розумієте, що це неправда, якесь зерно сумнівів вам закладають. Тому я вважала, що коли приїду в інше місто, зіштовхнуся з щонайменше негативним ставленням, але дуже помилялася.

Ми виїхали в Харків, де жила моя сестра Валентина зі своєю родиною.

Це був просто переворот моєї свідомості — я побачила доброзичливих людей, які співчували та цікавились, як ми там виживаємо, наскільки нам складно. Люди пропонували продукти й речі, підтримували. І я зрозуміла, що хочу залишатися тут.

Вирішили з сестрою робити родинний бізнес

Перші пів року ми жили всі разом у двокімнатній квартирі — вісім людей і собака. Я народила дитину, і в нашій сім’ї працював лише чоловік. 

Тоді ми з сестрою лише мріяли про власний родинний бізнес. Першим кроком став курс із підприємництва — ми захистили бізнес-план, але грошей на реалізацію не було. Зрештою, все ж знайшли фінансування, тож орендували будинок з ділянкою землі за містом, де облаштували теплицю та почали вирощувати зелень.

Спочатку поставили маленьку теплицю, що знайома дала безкоштовно. Потім за проєктом «Рука допомоги» від Центру зайнятості отримали велику теплицю, вартістю 150 тисяч гривень.

Ми почали поставляти до місцевих ресторанів і супермаркетів салатні мікси та мікрогрін. Вже навіть планували розширити свій асортимент — додати різні соуси на основі зелені, для чого отримали обладнання за грантом. Та сталося повномасштабне вторгнення. 

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано 6 днів тому  14.11.2024Олена Леонова138ПоширеньПоширитиТвіттнутиПідтриматиЗараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.Чому ми його робимо? Більше

Ароматним борщем чи гарячими варениками з вишнями можуть насолодитися навіть ті українці, які не мають змоги готувати, адже ці страви достатньо тільки розігріти. 

Коли Тетяна Чернікова побачила, як люди в оточеному Маріуполі готують на вогнищах, вона запустила виробництво натуральної їжі в реторт-пакетах. Жінка й сама знає, що таке російська окупація та обстріли: у 2016 їй довелося залишити Донецьк, а вже у 2022 — Харків.

ШоТам розповідає, як Тетяна виробляє улюблені українські страви для військових, цивільних біля лінії фронту та всіх, у кого немає можливості приготувати собі обід.

Тетяна Чернікова

співзасновниця виробництва готової їжі Food for you

Нам казали, що Україна нас ненавидить

До війни я жила в Донецьку, керувала там супермаркетом. Коли росіяни окупували місто у 2014, він працював і забезпечував населення продуктами.

Ми з сім’єю довго сподівалися, що щось зміниться на краще. Проживши два роки в окупації, зрозуміли, що треба виїжджати, хоч там і залишилися квартири, будинки та рідні люди. Я була вдруге вагітна й не хотіла, аби мої діти зростали в таких обставинах: щодня бачили на вулиці людей з автоматами та не розуміли справжніх цінностей. 

Це було складне рішення. Поки я перебувала там, я не могла не слухати ту інформацію, яку подають по телебаченню. І навіть якщо у вас є критичне мислення й ви розумієте, що це неправда, якесь зерно сумнівів вам закладають. Тому я вважала, що коли приїду в інше місто, зіштовхнуся з щонайменше негативним ставленням, але дуже помилялася.

Ми виїхали в Харків, де жила моя сестра Валентина зі своєю родиною.

Це був просто переворот моєї свідомості — я побачила доброзичливих людей, які співчували та цікавились, як ми там виживаємо, наскільки нам складно. Люди пропонували продукти й речі, підтримували. І я зрозуміла, що хочу залишатися тут.

Вирішили з сестрою робити родинний бізнес

Перші пів року ми жили всі разом у двокімнатній квартирі — вісім людей і собака. Я народила дитину, і в нашій сім’ї працював лише чоловік. 

Тоді ми з сестрою лише мріяли про власний родинний бізнес. Першим кроком став курс із підприємництва — ми захистили бізнес-план, але грошей на реалізацію не було. Зрештою, все ж знайшли фінансування, тож орендували будинок з ділянкою землі за містом, де облаштували теплицю та почали вирощувати зелень.

Спочатку поставили маленьку теплицю, що знайома дала безкоштовно. Потім за проєктом «Рука допомоги» від Центру зайнятості отримали велику теплицю, вартістю 150 тисяч гривень.

Ми почали поставляти до місцевих ресторанів і супермаркетів салатні мікси та мікрогрін. Вже навіть планували розширити свій асортимент — додати різні соуси на основі зелені, для чого отримали обладнання за грантом. Та сталося повномасштабне вторгнення. 

Працювали на волонтерських кухнях, поки росіяни не обстріляли сусідні будинки

У ту ніч я прокинулася за годину до того, як все розпочалося, і коли почула вибухи, вже знала, що це таке. Перші дні були дуже страшні, але нам треба було щось робити з виробництвом — ми не могли просто тікати. 

Наші клієнти-ресторатори відразу почали готувати для військових, людей у лікарнях і тих, хто рятувався від обстрілів у метро, тому ми зрізали нашу зелень і розвозили по волонтерських кухнях.

Одного разу приїхали, а нам кажуть: «Не вистачає рук — ставайте з нами готувати». І ми з сестрою пішли.

Два тижні ми волонтерили, і в цьому потоці я не одразу зрозуміла, що стає дуже небезпечно. Діти, які залишалися вдома з моєю мамою, щоразу під час обстрілів спускалися в підвал, і їм було дуже страшно.

Коли обстріляли сусідні будинки, наша сім’я вирішила — час виїжджати. Знову. Подзвонили знайомим, які підтримали нас у 2014, і вони сказали: «Звісно, приїжджайте!». Тому ми з чоловіком і дітьми вирушили в селище Оржиця на Полтавщині та взяли з собою частину обладнання, а моя сестра залишилась у Харкові волонтерити й далі вирощувати в теплиці мікрогрін.

Годувати людей — дуже велика відповідальність

Я знову думала, чим займатися далі. Пам’ятаю, мене дуже вразили світлини з Маріуполя, де люди на відкритому вогнищі собі готували поїсти. Зрозуміла, що наразі важливо людей забезпечити саме готовими стравами.

Найтяжче було знайти місце для виробництва. Завдяки допомозі місцевої адміністрації ми знайшли приміщення кафе на території ринку і за чотири місяці запустили виробництво. 

Нелегким кроком був пошук команди — насамперед технолога, який би нам запустив усі процеси, бо годувати людей — це дуже велика відповідальність. На роботу брали переважно жінок — і місцевих, і переселенок, адже жінкам з дітьми особливо складно влаштуватися на роботу.

Обладнання для запуску виробництва отримала завдяки гранту від USAID Agro — це був повний комплект обладнання для професійної кухні. Щоб знайти подальше фінансування, я знову писала заявки на грантові конкурси — так отримала грант від програми «Власна справа» проєкту єРобота. Ці кошти ми витратили на обладнання для консервування, кутер для подрібнення сировини й індукційну піч. Тепер виробляємо лінійку готових страв тривалого зберігання під брендом Food for you.

Домашні страви для тих, хто не має часу готувати

Ми готуємо традиційні домашні страви: голубці, каші та картоплю з м’ясом, тушковану капусту, закуски (кабачкову та бурякову ікру, паштети), джеми та чаї — усього понад 40 видів. Усе робимо з натуральних інгредієнтів і без консервантів. Щоб зберегти свіжість, використовуємо реторт-пакети — це м’яка та міцна харчова упаковка, більш комфортна у використанні, ніж консервні банки. Таку їжу теж можна зберігати без холодильника.

Відправляємо наші смачні страви до лінії фронту. Там у польових умовах військові або цивільні їх розігрівають — просто кладуть в окріп або нагрівають іншим способом. Кожна порція розрахована на разовий прийом їжі.

Борщ та голубці — улюблені страви військових, а ще паштет, бо він «смачний як вдома».

Ми виготовляємо до 10 тисяч упаковок продукції на місяць. Співпрацюємо з волонтерськими і благодійними організаціями, тому частину страв передаємо на фронт безкоштовно. Ще ми надаємо продукцію громаді — наприклад, літнім людям, які, як і ми, стали переселенцями.

Після закінчення війни така готова їжа також буде необхідна — для відновлення України потрібно буде багато працювати, а коли люди працюють, їм нема коли готувати їжу. То ми про це подбаємо — плануємо виготовляти ще більше продукції та навіть відкрити цілий завод на Полтавщині, бо тут родючі землі і прекрасні люди.