Як змінилися українці в Польщі за рік безвізу

З Києва до Польського міста Перемисль їду електричко Інтерсіті. Зараз це найшвидший та найдешевший спосіб дістатися сусідньої країни. Квиток із Києва коштує 520 гривень. Усі місця зайняті, повідомляє “Gazeta.ua“, передає інтернет-видання “ДНІПРО. ГОЛОВНЕ“.
“Польський кордон на електричці перетинається за 20-25 хвилин. На відміну від автобусних таможніх. Там треба стояти годинами. Менше перевіряють торби. Із Києва можу привезти домашніх пиріжків із м’ясом та мамині консервовані огірки”, – розповідає студентка Юлія Воронюк.
На кінцевому вокзалі натовп із величезними сумками біжить на іншу електричку, також Інтерсіті, але польську. Щоб на неї перейти треба спуститися у підземний перехід. Найбільш надійно йти за людьми.
Заскакуємо в останній вагон. Різниця у відправленні між електричками 20 хвилин. Інтерсіті з України трохи запізнився, але польська його підчікує. Основні пасажири у Пшемислі Українці. Всі без квитків. Хто їде не вперше, запевняє, що купити його можна у потязі. Умощуємось у скляному купе. Тут одночасно можуть їхати шестеро людей сидячи. В купе працює кондиціонер, є невеличкий столик, смітник та розетки для підзарядки гаджетів. За пів години ходять провідники, в яких можна придбати квиток.
Весь маршрут електрички 10 годин. Квиток до найдальшої точки у Зелену Гуру коштує 90 злотих (684 гривні) Більшість пасажирів їдуть у великі міста Краків та Вроцлав.
Кондуктори- поляки із собою мають автомат для оплати карткою. Приймають українські картки. Польські злоті конвертуються по курсу 7,6 гривні. В Україні їх можна було б придбати по 7,2 гривні. Говоримо українською, яку тут розуміють нормально.
Квиток продають у другий клас, він у сусідньому вагоні. Нагадує наш Інтерсіті. Там чимало людей. Провідник одразу попереджає, що можна сидіти й у першому класі, якщо ніхто не претендуватиме на це місце. Їдемо у найбільш туристичне місто – Краків. За квиток плачу 418 гривень. Їхати трохи більше трьох годин. Моя сусідка Юлія за квиток до Вроцлава віддає стільки ж, хоча її місто далі на кілька годин їзди.
“Якби купували квиток на вокзалі, це було б на 76 гривень дешевше. Тут доплачуємо за обслуговування, – каже Юлія. Вона користується пільгами, як студент. Має знижку на всі види транспорту по території Польщі. – Цього року вступила у Вроцлавський університет на іноземну філологію. Торік вчилася в приватному вузі. До того була в Могилянці у Києві. Хлопець переїхав сюди і мене забрав”.
Юля навчається і працює в ресторані швидкого харчування “Макдональдз”.
“Щомісяця маю вільний графік роботи. Заробляю 1500 злотих (11400 грн ). Хлопець працює у піццерії. Житло знімаємо, але тут можемо дозволити собі більше, ніж в Україні. Цього року назбирали грошей і поїхали відпочивати в Іспанію. Можна літати в будь- яку країну дешевше, ніж з України. Єдина незручність, що бачимось рідко. Вихідні із хлопцем майже не співпадають. Буває тижнями не бачимо одне одного. Житло тут дороге, але можна зняти безпосередньо у людини, а не через агенцію. Треба знати сайти і трошки мову”.
Електричка, в якій їдемо, налічує 18 вагонів, серед яких є вагон ресторан. Там можна придбати каву, солодощі та бутерброди. Стандартна кава тут 53,2 гривні. Бутерброд обійдеться в 106 гривень. Ресторан не дуже популярний серед туристів, в більшості пустує.
До місця призначення приїздимо із невеликим запізненням. Уже на вокзалі чутно українську. У першого перехожого запитую, як пройти до центру. Він переходить на українську, пояснює дорогу.
В кафе поряд із вокзалом заробітчани дочікуються своїх автобусів. Більшість повертаються додому по закінченню піврічної робочої візи.
“Дівчина не діждалась. Думав їхати женитись, кольцо купив. А вчора від неї у відповідь на приїзд отримав запрошення на весілля, – розповідає 27-річний Володимир із Хмельницького, прізвища не називає. Тут працював на будівництві. Пробув 9 місяців. Спочатку по біометриці, потім по візі. Заробив 3 тисячі доларів. Планую знов повертатись. Провідаю батьків, оформлю документи. Що там робити? Востаннє вдома був у січні. Хотів влаштуватись на роботу. Пропонують іти торгувати на базар за 5 тисяч гривень. Нащо воно мені? Тут я заробляю 25 тисяч. І вдягнувся, і прикупив планшет собі. За освітою я електрик. Трохи в Жеку працював ще як молодим був”.
У Володі дзвонить телефон. Він протягує потріскану руку. Взяти слухавку на сучасному екрані виходить не з першого разу. Хлопець розповідає, що автобус запізнюється на кілька годин.
“Зазвичай нормально приїздять автобуси. А це по всій Польщі ремонт доріг, – каже. Бачить, що роздивляюся його порепані руки. – Руки спершу терпли, потім тріскалися від холоду. Тепер не відчуваю пушки пальців. Займався штукатуркою, перші місяці стирав пальці до крові, потім вбувся. Загрубіла шкіра. Тепер модні гаджети не підходять. Тут багато українців поклали своє здоров’я. Поляки не дають, як у нас на будівництві курити й пити годинами. За день є фронт роботи, маємо зробити. Як стоїмо, прораби кричать: “шибко курва”. Звик вже так до цих слів, що вкорінилися й в мою мову”.
У кафе зустрічаємось з українцем Олександром Луценком. Він допомагає з працевлаштуванням.
“Умови роботи у Польщі погіршали, – каже 34-річний Олександр. – Поляки вирішили, що в нас тут мільйони робочих рук. Рік тому більшість поляків забезпечували українців безкоштовним житлом. Тепер скрізь за житло треба платити. З зарплати знімають по 200-300 злотих(1520 – 2280 грн). При тому, що в кімнаті живе по 6 людей. Ставлять двоповерхові ліжка. Можуть вигнати з роботи, бо мало працюєш. Щодня дзвонять і питають крепких українців. Найбільша тєкучка на будівництві та на підприємствах, де фізична робота. Під Варшавою, є підприємство, що займається перевіркою газових балонів. За зміну четверо людей має зробити по 1200 балонів. Це їх розвантажити, пофарбувати, поставити клеймо. Це колосальне число. Своїх же вони бережуть. Поляки працюють меншу кількість годин і мають менше навантаження. Наші ж там травмуються сильно, ріжуть руки, травмують суглоби.
В мене є українець, який заробив 120 тисяч гривень за пів року і 100 потратив на операцію. Порвав плечовий суглоб.
Ті, хто працює на складах чи в магазинах, мають менше навантаження. Але й зарплата у них менша.
Середня зарплата, яку отримують українці в Польщі становить 19000 – 25000 гривень.
“Українці сильно адаптувалися. Більшість іде після роботи на курси, вчить мову. Ставлять собі перекладачі і вчаться в процесі роботи. Вивчив мову – можеш претендувати на легшу роботу, яка більше оплачується. Дівчата ідуть на касу в супермаркети чи у продавці, чоловіки – на керівні посади, – продовжує Олександр. – Найбільше наших у Пшемислі, Вроцлаві, Варшаві, Лодзі, Любліні, Щецині. Там заговори на вулиці, кожен третій відповість українською. Найменше їдуть у віддалені міста, такі як Гданськ чи міста на кордоні з Німеччиною. Там немає прямого сполучення або їхати довго”.
Українців частіше стали брати в партнери по бізнесу.
“В Кракові є чоловік, що займається вирощуванням туй. Ці рослини дуже популярні. З них роблять паркани, садять біля торгових центрів. Три роки тому я сам влаштовував того чоловіка працівником. Тепер він співвласник бізнесу, має чверть бізнесу і отримує відсотки від продажі. Перевозить родину у Польщу. Ми питали своїх заробітчан, що планують робити далі. Кожен третій виявив бажання залишитись жити у Польщі”.
За офіційними даними у Польщі проживає мільйон українців за неофіційними 2 мільйони. Експерти пояснюють, що така різниця у тому, що більшість українців в’їжджає по два рази на рік, а їх рахують, як нових.
“Польща найбільш перспективна для молоді. Студенти, які тут вчаться мають безліч пільг. Приміром, раніше, вступити на державний можна було лише, якщо маєш карту поляка. Тепер, якщо володієш добре польською, то можеш претендувати на державне місце, – каже Воцех Кміта. – Тут вигідно закінчити чотири курси, а потім їхати вчитися на безкоштовну магістратуру в Німеччину. Там проблеми з кваліфікованими кадрами. На тих, хто отримує повну вищу освіту черга. Студентів розбирають ще в університеті”.
Протягом майже 10 років – з 2008 по 2017-ий – “карту поляка” отримали 101 тис. 937 громадян України.
Щорічно близько 8,5-10 тис. українців ставали володарями “карти поляка”. Протягом 2016 і 2017 років спостерігався пік, коли було видано понад 13 тисяч карт. При цьому відмову в період з 2008 по 2017 року одержали 1248 громадян України, повідомили в МЗС Польщі.
Протягом першого півріччя 2018 року зареєстровано більше 7,2 тис. заяв від українських громадян на отримання карти поляка, що майже на 1 тис. більше, ніж за аналогічний період 2017 року.