Комуністична ідеологія — це щось на кшталт вірусу, який вражає мозок людини, створюючи там незворотні процеси розпаду нервових клітин, і тоді годі сподіватися, що така особа зможе адекватно оцінити ситуацію, самостійно мислити, а тим більше висловлювати свою власну думку.
І такі «комуністичні зомбі» організовували в тридцяті роки так звані продзагони, відбираючи з комор українських селян все до останньої зернини, такі «комуністичні зомбі» вночі строчили доноси в органи НКВД, такі «комуністичні зомбі» відправляли на Соловки тисячі наших справжніх патріотів, топтали своїм комуністичним чоботом бодай – які паростки відродження національної ідеї, нищили українську інтелігенцію, її дух та будь – які прояви ідентичності нації.
У наші часи ці «комуністичні зомбі» створили в Парламенті п’яту колону та фактично виконували функції рупора Кремля, маніпулюючи свідомістю деякої категорії споживачів медіа ресурсу. Це вони разом із «ригами» виводили людей на вулиці, топтали українські прапори, закликали «почути Донбас» та гукали Путіна.
І все це прийшло: і бойовики на блок – постах, і російські танки, і залпи градів, і тисячі смертей, як серед військових, так і серед цивільного населення. Вони, начепивши на себе «колорадські» стрічки, накликали війну, кров, ввівши вбивство людини людиною в розряд чогось природного.
Їм би каятись і вимолювати у Всевишнього і в наступних поколінь прощення, замолювати свої гріхи в Храмах та ставити свічки за невинно убієнних, смерті яких на совісті тих, хто роздмухав страшенне полум’я війни. Так ні, вони продовжують і далі намагатися розповсюджувати свій «комуністичний вірус».
До чого я все це веду? Та до «славнозвісної дати» 7 листопада, річниці більшовицької революції, яка майже на сто років віддалила нас від європейської спільноти, загнавши кілька поколінь людей під ковпак комуністичної ідеології, цензури та залізну стіну від «загниваючого заходу».
І якраз 7 листопада прихильники комуністичної ідеї нашого міста вилізли із своїх «більшовицьких окопів», зібралися біля театру опери та балету, щоб звідтіля колоною пройти до пам’ятника Петровському. Атрибутика «шабашу» : георгіївські стрічки, червоні знамена та портрет Сталіна — ката українського народу.
Наші активісти разом із другими патріотами завадили маршу лівих. Як це відбувалось та чому дали дозвіл на проведення зібрання людей із символікою «колорадів» — це окреме питання і окрема тема. Я зараз не про це.
Я б хотів сам у себе запитати: чи чинили ми демократично з тими, хто сповідує інші переконання?
Річ у тім, що на днях я познайомився із представником місії міжнародних спостерігачів за демократичними ходом виборчого процесу в нашій державі та за тим, наскільки він відповідає критеріям демократії в Європі.
Співрозмовник вважав, що розганяти комуністів, навіть попри те, що вони використовували символіку бойовиків на Донбасі, це не відповідає критеріям істинної демократії. Я відповів, що якби ми не зупиняли наших доморощених представників п’ятої колони, то війна б докотилася і до нас. По Дніпропетровську б їздили російські танки, а мешканці міста ховалися б від обстрілу градів у підвалах, палали б наші будинки, і гинули наші діти, як гинуть в Донецьку, прямо на шкільних подвір’ях.
На що європеєць відповів, мовляв, він все розуміє, але ж то інша тема, головне, сам процес був би демократичний. А я собі подумав, що має пройти не одне десятиліття, щоб Європа зрозуміла те, що зараз відбувається у нас, щоб ми змінилися, стали іншими, щоб не кликали війну у власний дім.
Давайте на мить уявимо, що а ні наші активісти, а ні інші патріотично не зашкодили маршу людей з колорадськими стрічками. Що б це було? По перше, картинка для російських ЗМІ, мовляв, Дніпропетровськ у такий спосіб висловив свою громадську позицію (ніхто ж не буде рахувати який відсоток людей вийшло на мітинг лівих). По друге, це підстава для Путіна стверджувати, що в Дніпропетровську підтримують ідею «русского мира», і врешті – решт це привід для лідерів бойовиків нав’язати громадськості думку, що потрібно визволяти від укрів Дніпропетровськ та створювати там чергову народну республіку.
Ні, і ще раз ні. За право жити у вільній країні, яка визначила свій проєвропейський вектор розвитку, потрібно боротися і зупиняти всіх тих, хто тягне її назад у ментальність совка. А то і в нас буде як в Донецьку, скажуть, що нічого жінкам і дівчатам тинятися по кафе, нехай сидять вдома та вишивають хрестиком.
Потрібно, щоб Захарченко в Донецьку дав таку «мудру» пораду не представницям слабкої статі, а комуністам, щоб це вони не тинялися по мітингами з портретами своїх вождів, а сиділи вдома і вишивали хрестиком. Відразу підкажу ідею: сидіть собі тихенько вдома та вищивайте портрети Леніна, Петровського, або Сталіна. Вішайте цих іродів на стіну і тоді моліться на них, скільки завгодно.
Ось таке використання атрибутів совєцького агітпропу, я категорично схвалюю.
Віктор Романенко ГО"Майдан Січеслав"
