Віталій Турчин, ветеран АТО з Тернополя, багатодітний батько, після тяжкого поранення на Донбасі знайшов у собі творчі здібності. Він займається живописом і пише вірші, що стали для нього формою психологічної підтримки та реабілітації.
Творчість як шлях до зцілення
Віталій Ярославович, 47 років, раніше працював вантажником, охоронцем і монтажником — де була потрібна сила. Проте завжди тягнувся до мистецтва з молодості, захоплювався малюванням і навіть навчався на дизайнерському факультеті кооперативного коледжу.
Під час служби на фронті отримав важке поранення — підірвався на міні під Бахмутом. Через це він втратив ногу нижче коліна. Реабілітація відбулась не лише фізично, а й творчо: малювання олією, аквареллю та гуашшю допомогло повернути впевненість у собі та знайти емоційний баланс.
Особисте життя і підтримка
Віталій виховує трьох доньок, однак сімейні стосунки розпались після 21 року. Нині він знайшов підтримку в дніпровській жінці Ларисі. Саме їй присвячує власні вірші, що стали проявом щирих почуттів і надії.
“Ти мене врятувала від жаху. Я вижив із пекла Донецького, щоб бути з тобою навіки,” — один із віршів Віталія.
Історія Віталія — приклад того, як творчість і любов допомагають ветеранам подолати наслідки війни. Він продовжує приносити в життя нові барви попри поранення.
Фото Володимира Федорищева та архів Віталія Турчина.