При усій критиці соціальних мереж і прокляттях в адресу їх конструкторів, треба розуміти, що саме мережі дарують нам багато можливостей, про які попередні покоління навіть не мріяли.
Із ними ми отримуємо можливість ненав’язливої самопрезентації своєї особистості, своїх інтересів і уподобань. Щоб представити себе і свої інтереси тепер не треба перебивати співбесідника в компанії і здаватися нав’язливим занудою заради можливості донести свою думку.
Щоб знайти однодумців і скоординувати свої дії нам не треба чекати зустрічі в клубі “по інтересах” раз на місяць і їхати в сусіднє місто.
Соціальні мережі надають нам можливості вільно займатись творчістю абсолютно безкоштовно – багато видатних людей друкували свої роботи малим тиражем, витрачаючи майже всі свої гроші на це. І нам із вами, в принципі, пощастило, що у Ніцше і Достоєвського вистачило коштів.
Соцмережі надають нам можливість репрезентувати світ так, як ми самі його бачимо, не оглядаючись на редакторів, рецензентів і босів. Критерієм адекватності думок тут виступають лише читачі, що відверто дадуть тобі зрозуміти, коли ти цікавий чи нудний, пишеш про важливе чи дурне.
А ще соціальні мережі повернули нам хорошу традицію дискурсу і суперечок. Я б сказав, що сучасні соцмережі – це своєрідне відродження давньогрецької агори (або римського форуму) – місця, що було центром суспільно-політичного життя демократичного полісу, де кожен міг вільно висловитись і так же вільно отримати своє “фе” від людей, що випадково його почули. І вплив цього явища був настільки великим, що найвидатніші політики того часу мали тримати слово саме там.
Сьогодні соціальні мережі стали просто “жахом” для сучасних диктаторів – Путін, Лукашенко і Кім Чен Ин контролюють соцмережі й інтернет, вбачаючи у координації громадян загрозу для своїх режимів. А це означає, що соцмережі стали не просто простором для розваг – вони є частиною політичного життя і впливовим політичним інструментом.
