До редакції «Наше місто» надійшов лист від Ігоря Шевченка, 18-річного колишнього жителя Дніпра, який зараз живе у Ньюбері, Англія. У листі Ігор поділився своїм віршем, присвяченим Україні, та розповів про своє життя за кордоном.
Про Ігоря Шевченка
Ігор народився в Дніпрі, навчався у школах №13 і №81, які успішно закінчив із відзнакою. Уже в дитинстві він брав участь у міських і обласних олімпіадах з різних предметів, таких як фізика, математика, астрономія, хімія, біологія, правознавство та історія. Окрім навчання, Ігор займався спортом — баскетболом, настільним тенісом, футболом та ММА.
З 16 років він почав грати на скрипці і був прийнятий до ансамблю музичної школи №7 ім. Леоніда Когана. Поезією Ігор займається з 14 років — його надихнула вчителька української мови та літератури Тетяна Антонова, яка підтримувала його творчість разом з іншою вчителькою Світланою Шитіковою.
Життя в Англії та плани на майбутнє
У серпні 2025 року Ігор переїхав до Ньюбері, де мешкає з американцем — власником будинку, а також з українкою та поляком, з якими здружився. Цього року він складав британські іспити A-levels з фізики та математики, результати яких очікує в серпні. Планує вступати до університету Великої Британії, мріючи стати фізиком.
Наразі Ігор поєднує підготовку з роботою в італійському ресторані та на заводі. Особливу вдячність він висловлює власнику будинку Кісу, який, за словами Ігоря, розглядає можливість переїзду до України.
Вірш Ігоря Шевченка
У своєму листі Ігор написав:
«Мені болить, що в такий відповідальний для України момент я знаходжуся закордоном. І хоча моє тіло в Англії, моя душа все одно в Дніпрі. Разом з тими, хто формує майбутнє нашої батьківщини. Я пишаюся, що я українець».
Ось уривок з його вірша, написаного 16 липня 2026 року в Ньюбері:
Розвивається прапор Майданом, Стискається серце на мить. Їх пам’ять вкривається пилом — Комусь це так сильно кортить. Не здавайся, мій славний народе! Я знаю, як тобі болить! Ти знов воюєш на два фронти, І все всередині кипить! В моменті відчаю і страху, Коли навколо все мовчить... Твій гордий клич пробивається зверху — Не дозволяй себе ганьбить! Лиш в боротьбі нам зійде ласка, І дух минулих поколінь Нам не пробачить цю поразку. Нас прикриває їхня тінь. І в найтемнішу бою мить Засяє синьо-жовтий промінь волі — Бо мій нарід не можна підкорить! Такая вже наша ласка долі… 16.07.2026 р., м. Ньюбері