Погодьтесь, досить популярна теза про те, що Дніпро – майже на сто відсотків російськомовне місто, вже давно не відповідає дійсності. Українська все частіше звучить у транспорті, магазинах, кав’ярнях. І якщо між собою пасажири, покупці, відвідувачі можуть розмовляти будь-якою мовою, то ті, хто їх обслуговують, мають говорити виключно українською. Цього вимагає закон.
Закону дотримуються не всі
Нагадаємо, від 16 січня 2021 року набули чинності окремі норми закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Нововведення торкнулися кожного, хто користується послугами чи купує будь-які товари. Адже від цієї дати усі надавачі послуг зобов’язані обслуговувати та надавати інформацію в Україні українською мовою. Водночас інформація державною мовою про товари та послуги може дублюватися іншими мовами. В такому разі обсяг інформації українською не може бути меншим за встановлений законом про захист прав споживачів обов’язковий обсяг. Також може здійснюватися обслуговування клієнта не державною мовою, якщо на цьому наполягає клієнт і знайдено прийнятну для обох сторін мову комунікації.
Це питання особливо гостро стоїть у тих випадках, що стосуються дитячого виховання та освіти. Бо з одного боку, у багатьох дніпровських родинах батьки та малеча досі спілкуються російською. Але з іншого — ці діти мають навчатись у школах, де місця для російської немає. Та й взагалі вони живуть в Україні, тож мусять опановувати перш за все саме державну мову, а вже потім якусь іншу.
Через безпекову ситуацію у Дніпрі довгий час були зачинені всі державні дитячі садочки. Тим часом радо відчинила двері купа приватних закладів. Якщо подивитись їхні оголошення, ви, звісно, не побачите там ніякої російської мови – тільки українська. Але чи так само все відбувається після того, як малюк потрапить туди на виховання? Журналістка «НМ» вирішила це перевірити. Для цього вона телефонувала до садочків та розмовляла з тими, хто їй відповідав, російською мовою. Ось що з цього вийшло.
LogosKID: заняття проводяться двома мовами
Приватний дитячий мінісадок LogosKID має декілька філіалів у різних районах міста. На одного вихователя — біля восьми діточок, з якими проводять багато різних занять. Як творчих, так і тих, що стосуються підготовки до школи. Всю цю інформацію я отримую по телефону російською мовою. Пояснюю дівчині-адміністраторці, що мій вигаданий чотирирічний синочок росте у російськомовній сім’ї та запитую, чи обов’язковою у садочку є українська.
— У нас много деток, которые говорят на русском языке, — розповідає люб’язна дівчина. — Если к такому ребенку обращаться на украинском, он не поймет, что от него хотят. Поэтому преподаватели объясняют все на украинском и русском. Потому что когда малыш пойдет в школу, там все будут говорить на украинском. У него не должно быть страха от перехода с одного языка на другой. В садике детки учат математику на украинском, алфавит. А когда они читают стишки, сказки, им разъясняют буквально каждое слово. Так у ребенка формируется словарный запас на родном языке.
Що ж, звучить непогано. Ось якби ще дівчина під час розмови зі мною не переходила на російську – взагалі б було чудово.
«Ельфік»: у їдальні та на прогулянці — російська
Наступний дзвінок – до приватного садочку «Ельфік». Він розташований у самому центрі міста, на вулиці Барикадній. Попри мою російську, адміністраторка спілкується українською. Через це в душі я дуже тішусь, аж допоки справа не доходить до мого головного питання щодо можливої російської.
— Заняття в нас переважно проводяться українською, — каже дівчина. – Але в нас такий регіон, де багато діток розмовляють російською. Тому вихователі розмовляють з дитиною на тій мові, на якій вона спілкується. Тобто заняття проходять українською, а вільне спілкування на прогулянці, в їдальні – російською.
Звідси висновок: якщо адміністраторка садочку розмовляє з вами українською, це ще ні про що не говорить. Треба копати глибше.
Shalom Baby: все – виключно українською
Приватний садочок Shalom Baby розташований теж на одній з центральних вулиць – Шолома-Алейхема. Тут зі мною також розмовляють українською, пропонують купу занять – від карате до англійської. А як з російською?
— Якщо дитина щось не розуміє українською, наприклад, у роздягальні, вихователь може перекласти це на російську, — відповідає адміністраторка. – Але спілкуються вихователі виключно українською – просто якщо є потреба, малюку продублюють інформацію російською. Звісно, всі заняття проводяться українською.
Що ж, це, як на мене, ідеальний варіант. Так тримати, Shalom Baby!
Be Bee: солов’їна тільки вводиться
Два філіали садочка Be Bee чекає на малюків на вулицях Європейській та Олега Петрова. Адміністраторка одразу розмовляє зі мною російською. Детально розповідає про умови, а також про заняття танцями та підготовку до школи. Уважно все вислухавши, висловлюю побоювання щодо розуміння синочком солов’їної, бо «семья русскоязычная».
— Все занятия у нас на украинском языке, — каже адміністраторка. – Но мы их потихонечку вводим и дублируем все то, что говорим на украинском, на русский. Вы не одни такие. Во всех наших садиках только три или четыре украиноговорящих ребенка. Поэтому пока украинский мы только постепенно вводим и учим. А после занятий с детьми воспитатели больше общаются на русском.
Як кажуть, шах і мат. А як же підготовка до школи? Чи «вводних» занять для неї досить? Сумніваюсь. Про виконання закону взагалі промовчу.
«Айтішка»: українську знають, але не наполягають
Ще гірше, як показує практика, ситуація з додатковими заняттями для дітей. Тут вже до школи нікого готувати не треба, тож совість педагогів нібито є чистою. Але як же закон?
Телефоную до комп’ютерної школи «Айтішка», яка знаходиться на вулиці Калиновій та готує діточок до безбідного життя айтівця вже з 5 років. Дівчина, яка відповіла на дзвінок, спілкується російською.
— Для самых маленьких у нас есть занятия по робототехнике, — зазначає адміністраторка. – Они длятся до 50 минут. Преподаватели общаются с ребенком на том языке, на котором ему удобно. То есть занятия проводятся и на украинском, и на русском. Даже на английском можно.
Як свідчить досвід спілкування моїх власних дітей та дітей моїх знайомих з викладачами різних гуртків та репетиторських центрів, це абсолютно типова історія. Так, українську майже всі педагоги знають. Але наполягати на ній у своїй більшості не будуть.
Танці під «Машу і Мєдвєдя»
Зовсім дикий випадок стався нещодавно з дніпрянкою Катериною Сірко. Вона привела свою дитину на перше пробне заняття на ритміку до гуртка, який знаходиться на житломасиві Тополя-3. Про те, що було далі, жінка написала у фейсбуці.
«Тренер спілкувалася російською, вела заняття російською. Моя трирічна дитина спілкується лише українською. Словниковий запас для троьх років достатній. Зрозуміло, що деякі російські слова тренера вона не розуміла. Я подумала про те, що в моєї дитини через такі заняття значно збільшиться словниковий запас нових російських слів, що нам ВЗАГАЛІ не потрібно.
І тут викладач вмикає музику для розминки російською мовою. З мультфільму «Маша і мєдвєдь». Після заняття я запитую, чи є принциповою позиція порушення закону і чи прийнятно вмикати дітям російські пісні в той час, коли над головами пролітають і вбивають російські ракети, і коли в світі достатньо пісень іншими мовами. На що мені відповили: «А вас нє смущаєт, что я говорю па русскі?» Кажу: дуже бентежить!
— Так і парні в Бахмутє тоже гаварят па русскі!
— До чого тут Бахмут? Вони там своє життя віддають, а ви тут цим маніпулюєте!
— Я нє маніпулірую, просто нє хачу лезть в палітіку!
— Так це не політика! Це війна! В нашій країні! А ви виховуєте трьохрічок російською, вмикаючи їм пісні російською!
Підключилися дві мами, яких повністю влаштовує мова викладання, і які звинуватили мене в тому, що я розставляю ці кордони. Одна з них логопед, всі знання в неї російською, і вона не може вийти на роботу, бо від неї вимагають знання української. І це через таких, як я! Мені порадили йти подалі і не псувати настрій їм і їхньому тренеру. Як довго ми в своїй країні будемо пробивати дно і прикриватися захисниками з Бахмуту?
Користувачі соцмереж – за державну мову
Як поставились до цієї кричущої ситуації користувачі соцмереж? У своїй більшості вони підтримали Катерину у коментарях до її посту.
«Підтримую вас!, — пише Валерія Павлюченко. — На таких має бути управа. Мова має значення. Треба переходити на українську у публічному просторі, просто не до всіх це доходить. А маша і мєдвєдь це дніще, днооо, просто нижче нема куди падати. Треба бігти від того гуртка подалі. І так, до початку війни ми абсолютно російськомовна родина. За кілька місяців після початку прийняли рішення, що перейдемо на рідну мову. І так, в Дніпрі все більше і більше людей які обирають українську для спілкування в побуті. І я хочу підтримати всіх, хто вагається або соромиться — перейти. Повірте, це важко лише на початку. Потім ти несеш своє слово, як зброю в руках. І відчуваєш що всесильний. Бо це мова нашої землі, наших предків».
«Ви все правильно зробили, — запевняє Катерину Наталія Кузнєцова. — Є закон про мову, а тим паче в освіті не використання її — це злочин. У мене була така ситуація, коли син приніс словничок із перекладом слів з англійської мови на російську. Перше, що я зробила, пояснила керівнику центру, що така ситуація з мовою, а саме в освітньому закладі, неприпустима. На що мені сказали, що це більше для батьків. Як так? Батьки, які навчалися вже в українських школах, не знають перекладу слів, то нехай візьмуть словник та перкладуть з української на російську. Наступного разу словничок був українською, на занятті викладач використовував лише англійську та українську мову.
І наостанок, що я хочу зазначити, коли наші переселенці поїхали в інші країни, перша для них умова — це вивчення державної мови і складання державного іспиту на її знання. Без цього ти не отримаєш високосплачуваної роботи, наприклад, як в Латвії, можуть навіть висилати з країни. Тоді б мовне питання взагалі б відпало, тому що закони працювали б і люди їх виконували.
— Я дуже спокійно ставлюсь до людей, які у повсякденному житті спілкуються російською (вдома, з друзями тощо), — запевняє Альона Хуторна. — То їхній вибір і право. Але у публічному просторі, а тим паче на роботі, а тим паче коли це освітній процес, ти або виконуєш закони нашої країни, або просто втрачаєш роботу. І коли деякі це зрозуміють і відчують на собі, українську вивчать дуже швидко. Такі гуртки треба закривати і не дозволяти працювати поки не почнуть дотримуватись чинного законодавства».
Куди скаржитись на порушення закону
Тож як карають порушників мовного закону? Якщо споживач потрапляє у ситуацію, коли порушені його права на отримання інформації та послуг українською мовою, він може скласти скаргу на ім’я Уповноваженого із захисту державної мови та надіслати її письмово або електронною поштою.
Поштова адреса: 01001, м. Київ, провулок Музейний, 12.
Електронна адреса: kremin@kmu.gov.ua
Також для скарг створено окрему електронну адресу: skarha@mova-ombudsman.gov.ua
Заповнити форму скарги можна і на сайті Уповноваженого із захисту державної мови: https://mova-ombudsman.gov.ua/povidomiti-pro-porushennya.