Один з найбільших хабів, який надає гуманітарну допомогу біженцям з гарячих точок, працює у Дніпрі. Через місто щодня проїжджають тисячі людей, які змушені тікати від російських окупантів з Донеччини та Луганщини. Це – мами з маленькими дітьми, пенсіонери, немічні та хворі люди. Щодня до волонтерського центру “ЄС” приходять по кілька сотень людей. Тут можна отримати продукти харчування, одяг, медикаменти, предмети гігієни та дитячі речі.
Волонтерять всі – ось школярки, які приходять після уроків, фасують гречку та рис. Кажуть – хочуть допомогти.
Жінки, які були змушені покинути свій дім у Краматорську через постійні страшні обстріли, розповідають – дізналися, що тут можна отримати допомогу, у черзі за документами у відділі соцзахисту. “Сарафанне радіо” між вимушеними переселенцями працює швидко – тож потік нужденних не зменшується.
Жінки наголошують: головне, що вціліла родина: “Це найголовніше. Родина ціла. Домівки то таке… Я впевнена, що наша країна все відновить. Однозначно. Головне, що вся родина ціла”.
Також кажуть, що у Краматорську багато патріотично налаштованих людей. Дівчина з гордістю демонструє манікюр у синьо-жовтих кольорах. І додає – навіть ті, хто раніше мав проросійські погляди, після таких страшних обстрілів змінив свою думку.
15 квітня у волонтерський центр у Дніпрі приїхав Петро Порошенко. З Києва сюди доправили кілька вантажівок із найнеобхіднішим – продуктовими наборами, засобами гігієни.
“Сьогодні 51-й день війни. Колись нам давали три дні. Сьогодні пройшло 17 по 3 – і Україна стоїть. Сьогодні ми у Дніпрі. І тут так само, як в офісах “Європейської Солідарності” по всій країні, зараз волонтерський центр. Зараз тут перебуває більше трьох сотень людей – з Сєвєродонецька і Лисичанська, Рубіжного і Краматорська, Слов‘янська. Діти, жінки – всі потребують допомоги”, – говорить Порошенко.
П’ятий Президент також переконаний, що російські злочинці понесуть покарання за вбивства і знущання над українським народом: “Вони вбивають не тих, хто представляє військову загрозу. Вони вбивають тому, що ми є українці. Це є геноцид. Вчора ми про це заявили. Ми не спустимо це нікому. Ми єдині – і ми переможемо”.
А жінки із Краматорська, які поки що змушені жити в гуртожитку, кажуть, що дуже мріють повернутися у рідне місто на Донеччині: «Хочеться додому. Я борщу вам наварю… хочеться, щоб нарешті ми стали однією родиною», – говорять вони на прощання.
