Липці, Вовчанськ. До Харківщини нині прикута увага всіх українців. Знову тисячі переселенців, чиї долі зруйнувала росія. Серед них є і найуразливіші – це маломобільні старенькі. Що розповідають бабусі, яких евакуювали до шелтеру «Океан добра» у Дніпрі?
72-річна Людмила Федорівна не стримує емоцій і прямо говорить все, що думає про російського диктатора. 2 тижні тому її вивезли з Вовчанська поліцейські. Онук воює, онука – за кордоном, старенька залишилась одна у місті. В її будинку вже не було вікон і дверей, а зараз, скоріш за все, і оселя зруйнована – розповідає жінка.
«Один Господь Бог знає. Така стрільба була, таке було бомбардування, що передати неможливо. І ті літали дрони. І все на світі», — розповіла переселенка з Вовчанська, Людмила Федорівна.
Під час евакуації ледь вижила, бо росіяни гатили безперестанку по цивільним.
«Посадили в машину поліцейські, і за нами стрільба. По даху, навколо, ледь втекли. А то б усі загинули», — Людмила Федорівна пригадала евакуацію.
Доньку Ніни Савеліївни поранило у ногу, коли так звані визволителі зайшли у місто. Розповідає – Вовчанськ рівняли із землею цілодобово.
«Нема там нічого. І лікарню, і прийомну, усе розбомбили. А я одна залишалася. До мене приходили, допомагали мені. Тому що я ветеран праці, мене знають усі прекрасно», — розповіла Ніна Калашнік, переселенка з Вовчанська.
Ірина – етнічна росіянка, родом Курської області. Багато років жила у Липцях на Харківщині. Україну полюбила всім серцем. У неї – цукровий діабет, на фоні тривалого стресу хвороба прогресувала. Довелося ампутувати ногу. Тепер жінка не знає, як далі жити.
«Я не знаю, за що вони так вчинили з нами. Адже половина росіян живуть в Україні, і живуть у росії наші українці. Хіба ж можна було так? Усі хочуть жити. За що ви людей позбавляєте життя? Дітей маленьких. Будинки їх руйнуєте. Подивіться, як ви живете. Особливо в глибинках, там, де немає жодних умов», — сказала Ірина Мясоєдова, переселенка з Липців.
Ходунці пані Людмили залишились у шелтері в Харкові. Вона постійно плаче, бо тепер не може пересуватися.
«Я ж без них нікуди. Ось встала, Петрівна хоч покликала. Впала, не можу встати», — розповіла жінка.
Сусідка по кімнаті заспокоює, волонтери пообіцяли переслати поштою ходунці. Бо у всіх переселенок з Харківщині лише невеличкі сумки з одягом. Від минулого життя нічого не залишилось.
«Ви знаєте, як хочеться. Яка не хата, а своя. Вдома краще. Як в гостях не добре, а дома краще», — сказала Людмила Петрівна, переселенка з с. Білий Колодязь.
Цього разу до дніпровського шелтеру «Океан добра» привезли 12 маломобільних людей похилого віку з Харківщини. Їх розмістили по кімнатах, нагодували. Допоможуть відновити документи.
«Не завжди ми знаємо які документи, в якому стані. Тому що люди самі не знають, чи буває під час шляху повідомляють. Люди, котрі сьогодні приїхали, вразили, у нас ще такого не було. Щоб були вогнепальні поранення. Зазвичай мінно-вибухові, але вогнепальні вперше», — розповіла Ольга Волкова, директорка Центру тимчасового розміщення маломобільних людей похилого віку та людей з інвалідністю «Океан добра».
Через деякий час стареньких прилаштують до будинків престарілих по всій Україні.
За матеріалами ДніпроTV.