Реформа вищої освіти, що триває в Україні, ставить багато питань перед закладами вищої освіти. Державні виші опинились в ситуації невизначеності, адже змінюються вимоги до них і принципи державного фінансування.
Ми поспілкувалися із ректором приватного навчального закладу Шапталою Максимом Валентиновичем, щоб зрозуміти основні відмінності між приватними і державними вишами та їх перспективи.
– Максиме Валентиновичу, скажіть кілька слів про себе.
– Я – кандидат технічних наук, працював доцентому Дніпровському національному університеті залізничного транспорту ім. ак. В. Лазаряна, з 2016 року працював у Дніпровській філії Комп’ютерної академії «ШАГ», а вже з 2018 – працюю ректором.
– Кілька слів про Ваш університет.
– ДТУ «ШАГ» заснований у 2018 році на базі міжнародного навчального закладу Комп’ютерна Академія «ШАГ». У грудні того самого року університет отримав ліцензію від МОН України. Наразі в ДТУ «ШАГ» можна отримати освіту за спеціальністю 122 «Комп’ютерні науки». Студенти університету здобувають професію за одним із напрямів: веб-програмування, комп’ютерна графіка та веб-дизайн, комп’ютерні мережі та кібербезпека і розробка програмного забезпечення.
Однією з наших цінностей є усвідомлення відповідальності за формування успішного майбутнього життя молодої людини, тому ми втілюємо інновації в освіту, ми прагнемо досконалості. Ми намагаємось зробити основний акцент на практиці. Кожного семестру студенти отримують завдання і разом із ментором (викладачем, що працює в ІТ-компанії) створюють, розробляють та захищають власні проекти. Така робота дозволяє студентам зрозуміти, як відбувається робочий процес в IT-компаніях, дає можливість навчитися працювати в команді. Завдяки такій системі навчання випускнику університету знадобиться мінімум часу для адаптації на майбутній роботі, бо він отримав необхідні знання, навички та вміння в університеті.
– Чим Ваш університет відрізняється від державних?
– Наші викладачі створюють авторські навчальні курси, що відповідають вимогам МОН і отримують схвалення співробітників ІТ компаній. Навіть при створенні курсу ми завбачаємо той практичний аспект у навчанні, про який я говорив раніше. Програма передбачає залучення потенційних роботодавців до процесу навчання.
Задля зручності навчального процесу ми створили цифрову систему, що дозволяє навчатися найбільш продуктивно. Облік присутності студентів на занятті та їх роботи ведеться в електронній формі, що дозволяє бачити показники успішності усім учасникам навчального процесу протягом семестру. Тобто, успішність може відслідковувати не лише викладач, але й студент, його одногрупники, керівництво закладу і вживати потрібних заходів там, де є потреба – допомога чи консультація.
Завдяки цій же системі викладач, адміністрація і студент пов’язані між собою – вони можуть спілкуватися з будь-яких питань протягом семестру, вирішувати всі проблеми. Щоб отримати консультацію викладача, студенту не треба шукати його в університеті і сподіватись на особисту зустріч – це можна зробити дистанційно.
Диплом нашого університету – це не все. Паралельно ми даємо студентам можливість отримати інші сертифікати про здобуті ними знання. Наприклад, наші студенти вивчають англійську мову протягом 2-х років і захищають проекти англійською мовою, а по закінченні – проходять сертифікацію IELTS, GRE, TOEFL, GMAT та інші на вибір.
Також ми надаємо студентам дипломи і сертифікати від лідерів IT-сфери – компаній Cisco, Microsoft, Autodesk та інших, які підтверджують високий рівень кваліфікації і визнані в усьому світі.
– На Вашу думку, які основні проблеми українських вишів?
– Велика проблема багатьох класичних закладів вищої освіти (ЗВО) полягає в тому, що вони не в змозі швидко орієнтуватися на актуальні потреби ринку праці. Безліч ЗВО просто не встигає за розвитком сучасної IT індустрії і, як наслідок, випускник з повною вищою освітою не може знайти гідну роботу – у нього не вистачає сучасних навичок, необхідного досвіду і практичних знань. Причин цьому безліч: низька самостійність ЗВО, нестача фінансів, слабка мотивація педагогів, корупція і т.д.
Дуже часто навчальні матеріали для курсів не відповідають сучасним вимогам, навчання ведеться за старими підручниками, іноді 60-70 річної давності.
Недостатня повага викладачів до особистості студента, низька зацікавленість в успіхові учня, нажаль, уже стали звичними в українській освіті. Через це формується бар’єр нерозуміння і, як наслідок, небажання студента вчитися.
Окремо треба сказати і про умови навчання – опалення чи кондиціювання часто відсутнє в державних закладах, навчальні аудиторії і корпуси, як правило, потребують капітального ремонту та переобладнання. В умовах скорочення фінансування державні заклади не можуть цього зробити, так само, як і придбати сучасні технічні засобі для навчання. У нас таких проблем не існує.
– А як щодо корупції? Вона має місце у Вашому університеті? Ми звикли, що це стало нормою для вишів.
– Корупції в нас немає. І не тому, що я так зараз кажу, а тому, що є реальні причини для цього.
По-перше, ми є приватним закладом, а тому можемо встановлювати викладачу зарплату самостійно. В залежності від кваліфікації і зусиль може рости зарплата. Тут працює мотивація: я працюю краще і чесно, і можу отримати більше.
По-друге, наші студенти платять за навчання не для того, щоб потім іще комусь «доплачувати» невідомо за що. Система комунікації між усіма учасниками навчання, про що я говорив раніше, не залишає можливості для хабарництва – рано чи пізно це стане відомим, адже ми спостерігаємо за тим, як навчався студент на протязі семестру.
– То Ви вважаєте, що у Вашого закладу кращі перспективи на найближче майбутнє?
– Без сумнівів. Принаймні, поки фінансування державних закладів вищої освіти залишатиметься недостатнім. Адже ця проблема породжує ряд інших, про які ми говорили.
Інтерв’ю – Дмитро Cнітько
