Любов Іванівна понад 40 років працювала сімейною медсестрою у Межівському районі Дніпропетровської області. Незважаючи на обстріли, вона продовжувала допомагати пацієнтам, доки ворожі атаки не зруйнували місцеву лікарню. Після цього жінка переїхала до Дніпра, щоб продовжити професійну діяльність в одній із міських амбулаторій.
Початок медичної кар’єри
Любов Іванівна розповідає, що вибір професії медсестри був визначений з дитинства завдяки прикладу тітки. Після навчання у медичному училищі в 1977 році вона отримала направлення до Межівського району, де й працювала все життя.
Професійні виклики та підтримка
Перші роки роботи не були легкими: Любов Іванівна згадує, як на початку довелося робити внутрішньовенну ін’єкцію пацієнту з особливими умовами. Вона підкреслює, що вміння спілкуватися з хворими не менш важливе за технічні навички, оскільки кожна людина потребує індивідуального підходу і підтримки.
Робота у воєнний час
На початку повномасштабного вторгнення колектив медиків у Межовій не припиняв працювати, надаючи допомогу навіть під обстрілами «Градом». Психологічний тиск був великий, але вони намагалися підтримувати пацієнтів та не залишати людей у біді.
Переїзд до Дніпра та адаптація
Через руйнування лікарні 2 липня минулого року Любов Іванівна переїхала до Дніпра. Нове місце роботи вимагало адаптації до іншої медичної системи, але за підтримки колег жінка змогла освоїти нові навички та продовжує працювати на благо пацієнтів.
Особисте та побажання колегам
- Живе в Дніпрі сама, має двох синів, один із яких служить у поліції, інший захищає Україну на Краматорському напрямку.
- Мріє про мир і повернення захисників України до рідних.
- До Дня медичної сестри бажає колегам бути чуйними, доброзичливими і зберігати натхнення.
Історія Любові Іванівни – приклад стійкості і відданості праці, які надихають мешканців Дніпра та області в складні часи.