25-річний Олександр Рибка з Дніпра, морський піхотинець 36-ї бригади ЗСУ, потрапив у полон під час боїв за Маріуполь у квітні 2022 року. Він провів у російському полоні три роки, переживаючи складні умови та психологічний тиск.
Військова служба та обстріли Маріуполя
Олександр, який раніше займався робототехнікою і навчався у Дніпровській політехніці, вступив до ЗСУ у 2020 році. У грудні 2021-го його підрозділ направили на Маріупольський напрямок. Під час повномасштабного вторгнення росії у лютому 2022 року військові тримали оборону, витримуючи обстріли й нестачу боєприпасів. Морпіх згадує, що їм доводилося виживати на мінімумі – харчування складалося з бульйону та кави із цукром.
Полон та умови утримання
9 квітня 2022 року Олександр отримав поранення під час оборони госпіталю. В ніч із 10 на 11 квітня його групу захопив російський спецназ. Перший етап утримання пройшов в Оленівці, де на 56 осіб було лише одна камера на шість. Води та їжі було надзвичайно мало, а гігієна була практично відсутня місяцями. Полонені допомагали один одному, хоча за це часто карали.
Психологічний тиск і реабілітація
За три роки утримання полонені переходили з однієї колонії в іншу – Оленівка, Горлівка, Торез. Незмінним залишався психологічний тиск і спроби морального зламу. Весною 2025 року Олександра обміняли на волю. Перші місяці після повернення військовий бореться з наслідками посттравматичного стресового розладу, проходить реабілітацію та вже допомагає іншим звільненим бійцям.
Геноцид сучасності
Свідчення Олександра про голодовування та моральне знищення у полоні перегукуються з трагічною історією Голодомору 1932-1933 років. Він вважає полон черговою формою геноциду українського народу – знищення ідентичності, волі та життя через жорстокі методи виживання. Його історія є частиною ширшого українського опору, що зберігає пам’ять і не дає забути жертви війни.
Матеріал підготовлено за підтримки комунального закладу “Музей спротиву Голодомору”.