Він врятував поранених з «Азовсталі», керуючи підбитим вертольотом, та доставив вантаж захисникам Маріуполя, які перебували в оточенні. А це 100 кілометрів, які прикриті ворожим ППО!
«Тільки в зоні посадки було 3 різних зенітно-ракетних комплекси, які перекривали зону пасадки і зону поразки перекривали тільки 3 зенітно-ракетних комплекси. Взагалі ми намагаємося обійти зону поразки ППО, щоб просто не входити в неї. Але є інші завдання, в яких просто неможливо це зробити», — розповідає український пілот.
Хлопці летіли на допомогу з думками, що назад вже не повернуться.
«Командувач сказав так: “у скільки життів цивільних, у скільки життів інших людей ви оцінуєте своє життя, екіпажу? От скільки людей повинно загинути, аби ви зрозуміли, що ваше життя цього варте?”».
І вони зробили це – попри всі перешкоди долетіли до «Азовсталі».
«Це було таке відчуття вже ейфорії. Нам здавалось, що, якщо ми прийшли сюди, і ми зараз знаходимось у зоні поразки трьох зенітно-ракетних комплексів, і ми стоїмо тут і вигружаємося, що ми все. Ми як королі світу», — ділиться враженнями український пілот.
Але, на жаль, повернення назад не було таким втішним.
«Після трьох хвилин після зльоту в мій вертоліт влучила ракета ПЗРК. Відмовив один двигун. На жаль, інший вертоліт, який ішов позаду… йому пощастило менше і він… весь екіпаж загинув. Упав», — згадує пілот.
Повстала дилема – сідати десь у полі чи вириватись із ворожого оточення.
«На борту знаходились 20 поранених. І я знав, якщо ми сядемо десь у полі, то як їх забирати, як евакуювати, і потрібен буде інший вертоліт. А це вже незапланована операція, і це було неможливо», — український пілот, який евакуював поранених людей з «Азовсталі».
Ризикнувши, він врятував поранених на вертольоті, який ледь летів.
