8 травня, у День пам’яті та перемоги, як ніколи можна провести паралелі між двома війнами. Друга світова забрала життя мільйонів українців та тривала шість років. Нинішня російсько-українська війна триває вже третій рік і досі межа тих звірств, які вчиняє ворог лише віддаляється.
Пані Олена нині мешкає в Дніпрі, проте родом жінка зі Сталінградського краю. Пройшла Другу світову війну аж до самої Праги.
“Мене терміново викликали в райком. Там сказали, що почалася війна, і запитали, чи готова я йти на фронт. Я відповіла “так”, і вже на наступний день мене відправили на навчання до училища телефоністів”, – розповіла ветеран Другої світової війни Олена Тарасова.
Навчання тривало кілька місяців, та одразу по його завершенню, перед відправкою на фронт, пані Олена хотіла повернутись і знайти рідних.
“Нас з училища щойно відпустили, ми одразу до Сталінграда, шукати своїх. Нас попередили, що там тільки згарище, але ми вирушили. Нічого не розуміли”, – сказала вона.
Повертатись дійсно не було куди, від міста залишились самі руїни.
“Сталінград розбомбили. Увесь він двоповерховий, тракторний завод він був взагалі з бараків, він моментально згорів”, – ділиться пані Олена.
Далі фронт і роки важких боїв. Та найяскравіше пані Олена пригадує часи відступу німців і наступу на Німеччину.
“Сталін на все йшов заради перемоги. Був готовий жертвувати і людьми, і престижем заради перемоги”, – зазначила вона.
Нинішня війна сколихнула болючі спогади минулого, зізнається пані Олена. Та порівнювати дві війни не береться, каже, тоді було вкрай інакше.
“Зовсім не можливо порівняти не тому що колись було легше, а колись гірше. Тоді можна було передбачити, що летять бомбити, а зараз вони прилітають дуже швидко. Тоді попереджали, і хоч був час, щоб сховатися десь”, – каже пані Олена.
Та нині окупанти цілеспрямовано б’ють по мирним містам, житловим будинкам, лікарням, школам. Вадим брав участь у нинішній війні ще з 14-го року і бачив чисельні воєнні злочини росіян. Каже, вони не поступаються за жорстокістю тому, що розповідають про нацистів.
“Деякі, навіть злочини значно гірші і нелюдські. Є поняття: ще з Другої світової – офіцерська честь. Такого поняття у них немає. Ще з 14-го року, коли були домовленості про якісь обміни полоненими чи те, щоб забрати поранених з поля бою, вони жодного разу слова не дотримували”, – наголосив ветеран російсько-української війни Вадим Шепеленко.
На Запоріжжі чоловік особисто стикнувся з жорстокістю ворога.
“Є такий населений пункт – Зелене Поле. Коли ми туди зайшли, місто було порожнє. Ні душі. Потім ми зайшли до театру, а там усі люди сховались у підвалі. Тільки-от ми відійшли, як раптом злетів вертоліт і почав цілеспрямовано обстрілювати цю будівлю театру”, – згадує Вадим.
Мета росіян – це терор, залякування і повне знищення України та її народу. Саме тому вони ледь не щодня атакують цивільну та критичну інфраструктуру ракетами і дронами.
“Коли потрапляєш до прифронтових сіл, або тих, що були звільнені, перше що кидається в очі – зруйновані школи, дитячі садки і церкви. Для цих окупантів немає нічого святого, вони цілеспрямовано б’ють по цивільних об’єктах”, – сказав він.
Вщент зруйновані міста, розбомблений драмтеатр у Маріуполі, атаки на пологові будинки. Усе це доводить – загарбник не гидує навіть найжорстокішими методами. І готовий залишати лише згарища, замість міст, аби захопили нашу землю.
Джерело: ДніпроTV