Школи Дніпра пристосовуються до навчального процесу в умовах війни. Минулого року заняття для дітей проводили дистанційно. У цьому ж році вирішили частково повернутися до уроків у класах. За період дистанційки шкільні укриття якісно підготували, тож учні в безпеці. Журналісти з’ясовували — як адаптуються учні молодших класів шкіл Дніпра до змішаного навчання.
Трофим до школи йде як на свято
Новоспечені першачки можуть отримувати справжній шкільний досвід та бачити вчителя й однокласників не на екрані гаджета, а наживо. Ми поцікавився у Анни Доценко – мами першокласника, який вже місяць навчається за змішаною формою: як проходять його шкільні будні.
Трофиму Доценку, учню 1-А класу школи №45, уроки в школі неабияк подобаються – відвідує їх залюбки. Хлопчик дуже соціальний, тож уже знайшов собі друзів. Через коронавірус він не відвідував дитсадок, тому в перші дні в школі йому було трохи складно ходити парами, як цього вимагають вчителі, втім до нововведень звик швидко. Мама задоволена, що Трофим нарешті розвивається у соціумі, бо раніше йому бракувало спілкування .
Трофимчик з легкістю та в гарному настрої прокидається вранці. Збори до школи супроводжуються співами та обіймашками з мамою. Першокласник слідкує за своїм зовнішнім виглядом, любить гарно одягатися. А от до ранніх сніданків Трофим ще не звик. «Їмо з боєм», — зізнається Анна.
Трофим виходить з дому о 7.30, щоб не поспішаючи дійти до школи та встигнути на заняття, які розпочинаються о 8.00.
Клас Трофима вчиться в першу зміну за програмою «Інтелект України». Заняття з української мови, математики, «Я пізнаю світ» та англійської проводять у школі. Фізкультурі та мистецтву вчать онлайн. Анну такий розклад повністю влаштовує.
— Плюс онлайн-предметів, мабуть, у тому, що їх можна не на зараз робити, а з невеликою відстрочкою, — коментує мама Трофима. — Це зручно для батьків, бо у мене двоє дітей.
Школяр вчиться по друкованих зошитах, які купують батьки, а от підручниками учнів забезпечила школа. Ще є електронний варіант програми навчання, та Трофим нею не користується.
Через насичену шкільну програму Трофим поки що не відвідує додаткові заняття. Батьки вирішили, що ще більше навантажувати дитину поки що не будуть. Натомість хлопчика водять на тренування з футболу та дзюдо, аби той трохи розважився. — Спорт він обирав самостійно, і цьому ми дуже раді, бо для дітей важливі заняття спортом для організму та розвитку, — каже Анна.
Навчальний процес часто переривають повітряні тривоги. Першокласники вже знають, як себе поводити, коли звучить сирена. Оскільки, діти не звикли ходити парами, спершу вони не могли зрозуміти, що від них вимагають, та зараз вже самостійно шикуються та організовано йдуть до укриття.
Наразі заради безпеки дітей у школі по черзі чергують батьки. Вони стежать, аби під час тривоги ніхто не заблукав та швидко дійшов до укриття. Дітям складно, адже одночасно туди спускаються всі учні, і молодші, звісно ж, відстають. Аби дітям не було нудно, з ними грають в ігри.
— Діти тривог не лякаються, бо батьки облаштували укриття наближено до розважальної кімнати, наскільки це було можливо, — розповідає Анна. — Діти йдуть туди відпочивати та спілкуватися. І це добре, що вони сприймають спуск до укриття як пригоду та можливість розважитися.
Додатковий відпочинок — це добре, проте, це означає, що заняття було пропущене і матеріал доведеться потім наздоганяти в класі чи вдома. Для дітей це додаткове навантаження, бо програма досить інтенсивна,– підкреслює Анна.
Харчування у школі суттєво відрізняється від домашнього, тож Трофим ще до нього звикає. За словами Анни, хлопчикові не подобаються салати – їх подають без солі та будь-якої заправки. Не в захваті він і від нарізаних фруктів. Хліб, каші та макарони теж смакують йому не завжди. Котлети та запіканки першокласникові подобаються. Іноді цього, чим годують в школі, замало, і дитина відчуває голод вже на наступній перерві. Для таких випадків йому дають щось для перекусу з дому.
Анна зізнається: рада тому, що навчання почалося, і що його проводять у різних форматах, тож батьки можуть обирати зручний для себе варіант.
Ми вчились у коронавірус, тепер війна, називаю таких батьків виживші, — підсумовує вона. — Я вірю, що ми всі справимося та вирішимо цю проблему. У навчанні беруть участь не тільки діти, а й батьки і викладачі, всі допомагають і з розумінням ставляться одне до одного. Тому тільки разом ми пройдемо цей шлях від першого дзвоника до випускного.
Артему подобається все, крім сніданків
Артем – учень 4-Г клас ліцею №97, що знаходиться на житломасиві Покровський. У його класі з 33 учнів 27 обрати змішану форму навчання. Артем – один із них. Про те, щоб продовжувати навчання на дистанційці, у сім’ї хлопчика навіть мова не йшла.
— Тільки в школу! — Розповідає Ірина, мама Артема. — Таке було бажання і сина, і моє з чоловіком. І не тільки тому, що знання, які отримує дитина у стінах школи, більш якісні. Також вважаю, що зараз це і безпечніше. Я працюю, чоловік боронить країну. А у ліцеї є непогане укриття. Нам його показали, коли ми приходили писати заяву на змішану форму. Він там під наглядом вчительки, зі своїми друзями.
Артемко – рання пташка. Для нього підйом о 7-й ранку – звична справа, тому до школи навіть адаптуватися не довелося.
Я до уроків готуюся з вечора, складаю портфель, беру щось перекусити, пляшку з водою, — розповідає хлопчик. — Прокинувся, поснідав – і одразу йду. Мені тут два кроки. Якщо встигну до 8.15, зустрічає Людмила Павлівна (вчителька – ред.). Якщо прийду на декілька хвилин пізніше, то заходжу сам. Вже так було, що перед уроками лунала тривога. Тоді біжимо в укриття. Там, в принципі, непогано. Тільки дуже гамірно, бо багато учнів. І коли довго сидимо, то стає нічим дихати. Бігати не можна. Та навіть якби я й хотів, то ніде. Сидимо за партами, спілкуємося, можемо пограти в телефон. Скажу чесно, нудно не буває, бо я з однокласниками.
Минув вже місяць, як діти повернулися за парти. В Артема 5–6 уроків протягом дня. Всі вони проходять офлайн. Хлопчик встигає і вчитися, і відпочивати, і відвідувати гуртки. Ірина говорить, що організацією навчання задоволена.
— Не було й дня, щоб син сказав, що він втомився, що не хоче йти до школи, — розповідає вона. — Біжить з радістю. Я розумію, що ним наразі керує не стільки жага до знать, бо ще, по суті, дитина, як перспектива зустрітися з друзями. Проте, й якість засвоєння матеріалу на рівень вища, ніж в онлайн. Бо є зоровий контакт з вчителькою, можна одразу запитати про те, що тобі незрозуміло, або підійти після уроку й уточнити, є конкуренція між самими учнями за те, хто краще відповість чи напише, намалює, зробить поробку. Все це теж відіграє свою роль у навчанні й вихованні.
Єдине, що не подобається і мамі, і сину у цьому навчальному році – це харчування. Ірина зазначає, що Артем вдома особливо не перебирає харчами, але у ліцеї майже нічого не їсть. Виходять з положення з допомогою домашніх бутербродів.
— Знаєте, оте, що вони дають, навіть відкривати не хочеться, бо воно неприємне на вид, — розповів Артем. — Часто буває, що підлива з каші розтікається по всій упаковці. Я не можу її відкрити, щоб не забруднитися, тому і не чіпаю. Їжа або зовсім холодна, або ледь тепла, через що каші і картопля перетворюються на якийсь пластилін. Макарони переварені. І капуста, капуста… щодня капуста. Може, вони думають, що ми кози чи зайці, я не знаю. Какао – несолодке і гірке, чай ніякий на смак. Єдине, що смакує — йогурти і яблука.
Тож, у Артемка і його мами лиш одне побажання щодо організації навчального процесу – щоб сніданки стали смачнішими.
— Якщо чесно, я не розумію, чому не готувати у шкільній їдальні, і вже готові страви не складати у ці упаковки? — Розмірковує мама. — Або нехай зроблять буфет і розділять перерви між класами. Щоб дитина змогла на ті 75 грн, які зараз витрачають на наші сніданки, обрати те, що вона хоче. Так і продукти не будуть переводитися.
І найголовніше, про що мріє ця сім’я, як і всі інші в Україні – щоб нарешті закінчилася війна, а з нею і безкінечні тривоги, які так заважають повноцінно вчитися.
За матеріалами Наше місто.