Постійні скандали, пов’язані із чиновниками державної міграційної служби, вказують на те, що навіть під час війни система продовжує залишатися корумпованою. Вона успішно адаптувалася до нових умов. І якщо хтось із її представників «горить» на незаконних діях – то це скоріше виняток. І належить до тих, хто не змінив підхід до власного добробуту. Адже найбільш просунуті чиновники настільки навчилися приховувати свої статки, що з боку виглядають практично жебраками.
Так, начальником Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області є Богдан Чегіль. Призначений він був лише за кілька місяців до початку війни. І вже незабаром після призначення область захлеснула хвиля злочинності, пов’язана із незаконною міграцією з країни.
Верхівка криміналітету – ті ж Олександр Петровський (Нарік) та Сергій Олійник (Умка) з перших днів вторгнення незрозумілим чином залишили країну і опинилися в Європі.
У регіоні ж кілька місяців поширюється бізнес із перекидання за кордон тих, кому це заборонено законом. Не все зрозуміло і з видачею внутрішніх паспортів, що прибули на нове місце проживання. Озвучені в ЗМІ суми, що крутяться в цій сфері, вражають навіть людей, що багато бачили. Причому обсяги та асортимент послуг незаконного бізнесу зростають постійно. І де при цьому осідають «зароблені» капітали? Чому вони «не виявляють» ці капітали?
Чиновники нарешті усвідомили, що бізнес справді любить тишу. І хизуватися нажитим під час «чуми» – собі дорожче стане. Не кажучи вже про те, що такі підстави просто не зрозуміють ті, хто призначив їх на посаду. Такий ось нині тренд у держсистемі. І на місцях це розуміють.
Ось і голова обласних міграційників, судячи з декларацій, майна накопичити поки що зумів не надто. У дружини Богдана Івановича будиночок та ділянка землі у Нікополі, живе у чужій квартирі у Дніпрі.
Їздять обидва також на непоганих, але все ж таки чужих автомобілях.
Та й готівку за всі роки відклали близько третини мільйона гривень.
Такий ось безсрібник у законі. А тим часом більшість із тих, кому колись доводилося розв’язувати питання у відповідних структурах, можуть у це просто не повірити.
«Я здобув необхідні знання та досвід. Вмію планувати і координувати роботу різних підрозділів, здатний приймати рішення в екстремальних умовах, пов’язаних із різноманітними ризиками, дефіцитом часу, орієнтуватися на досягнення кінцевого результату. Лідерство, надійність, інтелектуальна та емоційна зрілість, високий рівень відповідальності за доручену справу, вміння визначити пріоритетні цілі і завдання…», – так скромно описує свої якості сам Чегіль.
І тут, можливо, йому варто було б ще додати і про успішну тінізацію доходів, і про дах розквітлого під час війни міграційного бізнесу.
Як бачимо, ні нові умови, ні нові кадрові перестановки, на хвилі яких очолив службу Богдан Чегіль, на роботу міграційної системи суттєво не вплинули. Очевидно, все це влаштовує і тих, хто керує службою з боку держави, і тих, хто опікується від імені криміналу.