Міхаель Мозер дав надзвичайне цікаве, пізнавальне та повчальне для українців інтерв’ю . Міхаель Мозер (нім. Michael Moser; нар. 26 січня 1969) — австрійський філолог, славіст, дослідник російської і української мови. Професор мовознавства. Президент Міжнародної асоціації україністів. Автор монографій та наукових статей із проблем слов’янського мовознавства.
Міхаель з діда-прадіда австрієць, українців серед його предків ніколи не було, тому й цікаво дізнатися незашорену думку про нас, про нашу мову від спеціаліста, який може об’єктивно без комплексів та сентиментів оцінити ззовні наші мовні проблеми.
На питання про причини вибору мови для вивчення професор відповів так: «Коли почав вивчати слов’янські мови, то швидко зрозумів, що знати лише російську – не означає бути славістом. Люди, котрі знають лише російську мову, – росіяністи. Мені ж хотілося стати славістом, тому я зацікавився іншими слов’янськими мовами. Українська мені сподобалася від самого початку і згодом стала моєю улюбленою.
Чому я полюбив українську? Передусім через самих українців – мені пощастило, я завжди зустрічав лише хороших людей. Коли чую українську мову, мені стає тепло».
А ось такою історією про власний експеримент-аргумент він розбиває поширений хибний міф про близькість української мови до російської: «я ніколи не сприймав ці мови як дуже близькі. Для мене вони були доволі різними від самого початку. І коли хтось каже, що українська та російська мови дуже схожі, то я наводжу приклад з мого викладацького життя. Якось у Братиславі мені довелося виступати з лекцією про українську мову. Це була авдиторія студентів-росіяністів, тому я говорив російською. Під час лекції я відчув, що авдиторія не сприймає українську мову всерйоз. Тоді я сказав, що далі я виступатиму українською, і це не має нікому заважати. Я перейшов на українську мову, і зрозуміло – уже ніхто нічого не міг зрозуміти, але всі збагнули, що це зовсім інша мова».
А от, на відміну від багатьох українців, які зневажають та соромляться чи навіть гидують своєю рідною мовою, австрійський професор-філолог мовознавець-словіст дуже високої думки про нашу мову: «Українська – гарно опрацьована літературна мова. Вона єднає українців, і не лише в Україні, а й далеко за її межами. Я б узагалі сказав, що українська – це насправді світова мова»
Про нещодавню маячню Путіна з історії та мови австрійський філолог дав таку фахову оцінку: «він, справді, уже намагається бути й «істориком», і «мовознавцем», хоча це йому, звісно, не вдається. Бо жоден фахівець не сприйматиме всерйоз його висловлювання в галузі історії чи мовознавства. Можу й менш дипломатично сказати: це – дурниці, нудні й нецікаві. З наукою не мають нічого спільного.
Почнемо з того, що ніякої давньоруської мовної єдності взагалі не існувало. Ті діалекти, якими тоді розмовляли на території середньовічної Русі, були більш-менш схожі між собою, але все ж таки мали суттєві відмінності. Це було відомо завжди. З найдавніших часів усі слов’янські діалекти – не лише східнослов’янські – були доволі близькі між собою й розвивалися протягом століть. Різниця між українською та російською завжди була, просто з часом поглиблювалася.
Якщо хтось гадає, що українська постала лише через вплив польської мови, то просто нічого не розуміє в мовознавстві. Що ж до тез про «австрійські спецслужби», які нібито працювали над українською мовою, то до них варто занести й мене. (Сміється)…
Звісно, що не було ніякого спеціального органу, який би працював над розвитком української мови! Над українською мовою працювали самі українці».
Ось яка твереза та зважена думка Міхаеля про патріотизм, яким українців намагаються налякати, називаючи вияв любові та турботи про добробут, безпеку та розвиток батьківщини та нації, страшним словом фашизм: «Здоровий патріотизм – це важливо як для України, так і для будь-якої іншої країни. А бути патріотом – означає перейматися тим, щоб твоя держава розвивалася якнайкраще, і поширення української мови також є важливим чинником. Є також зовнішньополітичний вимір: ми всі знаємо про концепцію «руского міра». Це – глибоко націоналістична ідеологія найгіршого штибу, на підставі якої Росія веде війну з Україною. Коли кажуть, що там, де російськомовні, там – Росія чи «рускій мір», правильною відповіддю на все це було б спілкуватися саме українською мовою».
Австрійський громадянин помітив те, що намагаються заперечити або навіть перекрутити до гори ногами любителі «рускава міра», які безперервно верещать про утиски таких собі російськомовних, хоча насправді в українській державі цькують українців, які говорять рідною українською мовою: «Це просто брехня. Нам розповідали, що у Львові нібито б’ють людей за російську мову. Насправді, не лише били, а й убили людину. Ось тільки за українську мову… Перебуваючи в Україні, я був не лише в Києві, який, до речі й на щастя, нарешті сильно українізується, Львові, Ужгороді чи Рівному, а й також у Донецьку, ще перед війною, у Харкові й Одесі. І не раз переконувався, що насправді в Україні пригнічують не російськомовних, а українськомовних громадян».
А ось що відповів Міхаель про примус до вивчення державної мови і чи є Австрії громадяни, котрі не володіють державною мовою: «Думаю, таких немає. Звичайно, є мігранти останньої хвилі, які знають німецьку не дуже добре. Але для отримання дозволу на проживання та громадянства всі обов’язково мають вивчити німецьку на достатньому рівні.
Це – нормально і не є якоюсь дискримінацією. Бо що таке громадянство? Це певне коло людей, котрі можуть, зокрема, вільно спілкуватися між собою. А якщо створюються якісь паралельні суспільства, де немає жодного зв’язку та спілкування з державою, то це – погано».
Автор – Боніфацій