На своїй сторінці у Фейсбук колишня міністерка охорони здоров’я Уляна Супрун розказала про свою зустріч в Офісі президента 18 травня. На зустрічі був присутній голова Офісу президента Андрій Єрмак, Олександр Ольшанський (заступник голови виконавчого комітету Національної ради реформ) та Стас Грещишин (виконавчий директор ArcUA.org). Самого очільника Нацради реформ Міхеїла Саакашвілі на зустрічі не було.
За словами Уляни Супрун, на зустрічі їй запропонували увійти до складу Національної ради реформ. Жодних чітких пояснень щодо ролі Супрун, мети її залучення та особливостей роботи в раді їй не надали.
«Під час зустрічі Єрмак озвучив бажання (своє і начебто президента також), аби я долучилася до Національної ради реформ. Моє питання про те, в якій ролі мене бачать (у складі самої ради реформ, чи у виконавчому комітеті, чи у складі робочої групи) було переадресовано до Олександра Ольшанського, який не міг чесно відповісти нічого конкретного, адже дізнався про тему зустрічі безпосередньо під час розмови», – написала Супрун.
Після нетривалої розмови і намагань Супрун прояснити ситуацію, Андрій Єрмак пішов із зустрічі ніби через «важливий дзвінок», але більше не повернувся.
Уляна Супрун припускає, що зустріч була організована не з метою співпраці із нею, а лише для того, щоб звітувати комусь (можливо, Зеленському), що вона відбулась. Супрун не виключає, що дана зустріч може бути використана в майбутньому проти неї з метою виправдання прорахунків і невдач влади.
«У мене зі Стасом (Ольшанським – ред.) склалося враження, що голова Офісу президента організував цю зустріч скоріше через чиєсь доручення і “для галочки”. Фактично в реальності не було ніякої пропозиції доєднатися до Нацради реформ. Виглядає так, що все було зроблено для того, щоб згодом можна було стверджувати, що Уляні Супрун пропонували, але вона не захотіла», – робить висновок колишня міністерка.
Авжеж, команді Зеленського, що звикла керувати не за принципами ефективності, а за принципами популярності, потрібні відомі реформатори і визнані авторитети. Втім, вони потрібні їм для створення іміджу «діяльних управлінців», а не для того, щоб ставити професійні питання і робити реформи.