Юрій Береза: «Нам потрібна національна ідея»

13.10.2014 12:48

Видання "Цензор" опублікувало інтерв'ю з командиром батальйону "Дніпро-1" Юрієм Березою.

Дитинство

Я народився в селі на Дніпропетровщині. Сім'я в нас була небагата. П ри тому, що батьки трударі: мати на трьох роботах працювала, батько водієм. Я знаю на власній шкурі, що таке робота в селі, бо практично з 3-го класу я працював у колгоспі. Найбільшою була зарплата 180 карбованців, це коли довелося працювати без вихідних. В 9-му класі батьки мені купили, мабуть, за мої гроші, мотоцикл "Ява" - це було щось неймовірне. До 9 років не знали, чи я виживу, у мене була хронічна бронхіальна астма. Я її вилікував завдяки футболу. Вибігав, можна сказати…

А ще я купував книжки, виписував журнали, газети. Для мене книга була усім, навіть першим коханням.

В 9-му класі у мене в школі був один епізод, коли я отримав двійку за чверть. Я відмовився вчити Маяковського. Я його не розумів і зараз не розумію, і це була принципова моя позиція. Був скандал на всю школу. Батькам вчителька сказала, що вони вирощують дисидента.

Я любив математику, знав її добре, брав участь у олімпіадах. Але якось прийшла нова вчителька і почався конфлікт - не зійшлись дві особистості. Я завжди намагався бути неформальним лідером. А таких завжди бояться. А вона почала мені ставити двійки. Потім поставила мені двійку за чверть. І стояло питання - двійка за рік і недопущення до випускних екзаменів. А я заявив, що не піду на жоден екзамен, а на той час це неможливо, щоб десятикласник відмовився здавати екзамени. Був скандал. Документи у мене вже були здані до вступу у військове училище, але я забастував. Не знаю як там вирішили проблему: районо, гороно…Але допустили до екзамену, поставили трійки. Цікаво - коли здавав ту ж саму математику при вступі у військове училище - отримав п' ятірку.

В селі в радянські часи син пастуха, або водія практично не мав шансів вийти вище цього рівня. Оце все мене дуже загартувало, на все життя, мабуть. Я за 10 шкільних років жодного разу не вчив вдома завдання. Мені потрібно було послухати лише на уроці і все. Вірші намагався вивчити, поки йшов зі школи додому. Мені просто потрібен був час на читання книжок. Мабуть, все ж таки я - романтик. Хоча нічим спеціально не займався, от як йшло життя, так собі й йшло. Але завжди намагався бути лідером. А щоб бути кращим, потрібно чомусь вчитися. З однолітками мені було нецікаво, а друзів завжди мав старших за себе.

Військо

Я вважав, що мій профіль - історія і навіть вступив на підготовчі курси до університету. Познайомився з геологією. Але при цьому завжди була мрія стати, наприклад, командиром винищувача. Тато і мама завжди вимагали від мене отримання вищої освіти, але не мали можливості утримувати студента університету. І я у 87-му році вступив у військове Дніпропетровське вище зенітне ракетне командне училище. А у 89-му році вийшов з комсомолу. Моя військова спеціальність - інженер по експлуатації радіотехнічних засобів. До нас, в училище, потрапили люди, які пройшли Афганістан. Перший рік нас дуже жахали. З нами не говорили, як з офіцерами, що курять, сидячи в кабінах і пускають ракети. З нами говорили по-іншому: як вижити, якщо нас заберуть в Афганістан. Тобто в умовах війни. Це дуже вплинуло на мене, зараз передаю це все своїм солдатам.

В училищі я одружився. Дружина для мене не тільки кохана, а ще й друг. Колись вона на це сл ово ображалас я, а зараз розуміє, про що я кажу. Мене б не було, якби її не було поряд.

В нас народилося двоє дітей. А потім мене розподілили з родиною на Камчатку. Це був початок 90-х, складні часи.

Я настільки люблю Україну, бо я знаю, що таке Росія. Будь-яке село в Україні, навіть зараз, - набагато краще, ніж Петропавловськ- Камчатський.

У дружини там випали зуби, бо голодуха, відсутність вітамінів. І в серпні, коли було оголошено про Незалежність, я почав писати рапорти. Всього їх написав 27 штук. Ми з дружиною хотіли повернутися, щоб розбудовувати українську армію. Провели там 3 роки і в приїхали в Україну. Але в Києві, в Міністерстві оборони, виявилось, що я нікому не потрібен. Для мене це був шок, коли мені сказали: "Хто ти такой, у нас на одно место - 25 человек". Дуже був складний період. Мене гукали і в міліцію, але я сказав, що туди ніколи не піду. Ніколи не кажи ніколи. Бо я зараз мєнт, чистий мусор. Половина друзів падають і кажуть: "ти і мєнт??"

Після Іловайська мене викликали у відділ кадрів МВС і кадровик на мене починає кричати: "Ми уже думали, что Вас убили, а у нас даже посмертной фотографии нет". Я тоді сфотографувався і згодилось для посвідчення.

Я все ж таки знайшов місце в залізничних військах. Це взагалі інший профіль.

Там я став командиром взводу спочатку, а потім командиром роти. Ротою командував практично 6 років. Я дуже з ними займався і в мене була дуже бойова рота. Потім до мене почали з усієї країни на перевиховання відправляти. Тому мою роту назвали "штрафною".

В 97-му вже отримав майора.

А в 2000-му, коли почали потужно розпродавати армію, я виступив проти продажі військової частини. Я дійшов до міністра оборони Кузьмука, писав рапорти, що не треба цього робити. Мене об' явили божевільним. Я мав отримати підполковника і стати командиром частини. В мене вимагали, щоб я відбашляв грошей. Закінчилось це тим, що я комбригу зламав челюсті в двох місцях, вибив три зуби, написав рапорт на звільнення і звільнився в 2003 році за власним бажанням. Дружина була вагітна третьою дитиною, її реально надрочили і дитина померла при пологах. Отаке в мене було розлучення з українською армією.

Та система намагалась мене зламати, але не вийшло. Коли я написав рапорт, на мене дивились і казали: "Тобі ж 2 роки до пенсії". А я казав: "Та на хєра ви мені потрібні з вашою пенсією". І просто пішов в нікуди.

Робота і революція

Перший досвід на виробництві - мене запросили відновити розвалене підприємство "Кар'єр". Я його підняв за 7 місяців. Воно було повністю в боргах. Його господарі потім згрупувались проти мне, і я пішов. Вони залишились мені винні 70 тисяч гривень на початок 2004 року. Вибачив. Хто йде далі, той має вибачати.

А потім - вибори Ющенка. Я настільки повірив в нього, я загнав всю родину… Ми були серед організаторів Майдану в Дніпропетровську. Вся родина тоді працювала безкоштовно, хоча була купа людей, які на цьому заробляли гроші. В центрі міста Майдан стояв 70 діб. Побудували наметове містечко, я став комендантом. І воно не просто вистояло. Те, що зараз відбувається в Дніпропетровську, це теж завдяки Майдану в 2004 році. Зараз основа полку і штабу Національного захисту і навіть адміністрації - це ті люди, що робили Майдан у 2004 році.

Ми тоді вирішили, що перемогли, а далі нехай політики розбудовують. Я зайнявся своїм фермерським господарством. Але до мене протягом року приходили люди і казали, що я їх заставляв голосувати за Ющенка і що тепер?? Їх приходило не один, або два, а по 20-30 осіб.. Я внутрішньо почав хворіти і сказав, що більше політикою займатися не буду.

Після цього Майдану я сказав, що я не боюся нічого. Хоча мене намагались вбити. Та й зараз намагаються, вже три замахи було.

Я ніколи не грав в договорняки, якщо щось говорив - все виконував.

У 2006 році мер Дніпропетровська Куліченко запросив мене очолити убите підприємство управління "Інженерний захист території міста". Там я героїчно 5 років відпрацював, до приходу Януковича. Це все була геологія, причому глибока геологія. Я все вивчив, почав писати дисертацію, але політична ситуація склалась така, що перестали фінансувати цей напрямок. До того ж, я ніколи не носив відкати, і це направлення просто скоротили. Куліченко вступив у Партію регіонів, а я вже мав певний авторитет і сказав "вибачте". Перед скороченням просто написав заяву.

Після цього мене один з товаришів запросив очолити безпеку судноплавства на підприємстві "Укрводшлях". Дільницю від Кременчуга до Чорного моря. Там пропрацював 2 роки.

Коли почався новий Майдан, мене дружина взяла за петельки і сказала: "Клянись здоров'ям внука, що ти нікуди не поїдеш! Але ж ти, зараза, все одно поїдеш, то хоча б ніде не показуй своє обличчя".

В нас з 94-го року є сімейний бізнес - фермерське господарство. Займаємося ним всією родиною. І весь прибуток за 2013 рік я вивозив на Майдан. Але в цьому нічого такого немає, тому що багато хто віддав життя. Був завжди в балаклаві, допоки мене перевернула смерть людей. Я сказав: "Ні, мила моя, крапка!". А до того було ще 26 січня, коли мого сина з онуком побили під дніпропетровською облдержадміністрацією.

Адміністрація була захоплена, там до п'яти тисяч чоловік було. Я сказав, що буде або порядок, або ми спалимо цей курятник. Ми там створили штаб: 28 партій і громадських організацій. Мені довелося усіх їх там організувати і стати комендантом штабу. З 26 лютого я жив у облдержадміністрації - аж до квітня. В мене був мішок, подушка і купа справ. Через місяць я став керівником штабу. І є їм до сьогодні. Керівник штабу національного захисту у Дніпропетровській області. А ще - командир полку Національного захисту у Дніпропетровській області. Полк нацзахисту - це 27 тисяч чоловік. Це перше, що тримає Дніпропетровськ,а друге - це призначення Коломойського.

Батальйон

Взагалі, добровольчі загони, це ідея Берези, Коломойського, Авакова, Корбана, Філатова. Це той момент в історії, коли вдалося реалізувати прийняте рішення. Бо зазвичай їх багато приймається, але реалізація ніяка.

Я вважаю, що ці люди, крім Берези, вони врятували Україну. Тому що ситуація на Дніпропетровщині була в два рази гірша, ніж на Луганщині і Донеччині. Бо "это юное дарование" Вілкул - він таке наробив... Все було готове до війни: загони тітушок, міліція продажна, "Беркут", СБУ.

Стати комбатом мене вмовляли всі: Денисенко (Андрій Денисенко - керівник Правого сектору у Дніпропетровській області, - Ред.), Коломойський, Філатов, Корбан. Вони говорили: для того, щоб ідея не похєрілась, потрібен авторитетний чоловік. Батальйон - це мєнтовська структура. А до міліції після Майдану довіри ніякої не було, її потрібно було відновити. Я пропонував інші кандидатури, казав що буду допомагати, але не хочу бути мєнтом. Але зваживши все, погодився. До сих пір є сумніви, чи правильно я зробив. Але на той момент це було моє завдання, моя місія. Мабуть, я для того і народився, щоб на якийсь час стати командиром батальйону "Дніпро- 1".

Назву придумав сам, бо я фанат Дніпра. Я проти Дніпропетровська, але за Дніпро. Тому що Петровський для мене ніхто, а Дніпро - все. І взагалі Дніпро - це серце України.

Якщо говорити про українських героїв, то для мене це - Роман Шухевич. Це військовий - взірець. Батальйон "Дніпро" побудований за принципом УПА. Тому він так гарно воює. Основне - це патріотизм і здоров' я. А все і нше я дам.

Якщо є нормальний командир - конфліктів не буде. Командир це все - законник, батько, мати, дід, баба і навіть мати Тереза.

У нас основа - відбір. Від командира залежить, наскільки він може зробити щеплення від двох хвороб, від двох крайнощів: від боягузтва і безстрашності. Це дві найважніші речі, що є на фронті. Коли ці дві речі в тобі балансують - тоді ти непереможний.

В наш батальйон до сих пір на одне місце претендує 5 чоловік. До мене коли приходять новобранці, то спочатку мене ненавидять, але це до першого бою, а потім кажуть "Батя". Я роблю все, щоб вони мене ненавиділи, це дає можливість включити усі ресурси організму до виживання. І чим більше вони мене ненавидять, тим більше я їх провокую до цього.

Нас в полон не беруть, і ми в полон не беремо. Ми не ведемо перемовин з терористами. У нас є окремі групи, які ведуть перемовини з тими, хто знаходиться по той бік фронту. Тому ще є певна кількість моїх людей, долю яких я не знаю. Але для мене принципово з терористами не вести перемовин. Ми не звільняємо будівлі, ми їх знищуємо разом з терористами.

Іловайськ

Вихід з Іловайська - це трагедія. Там таке робилося!!!

Я тричі вискакував з машини і бив механіків-водіїв, які в паніці вистрибували з БМП. Вони ж броньовані і повинні йти першими. Свистять кулі, а вони вискакують, лягають під гусінь, а я їх б' ю, щоб встава ли. До речі, я одного зустрів в Коломиї. Він до мене підійшов і каже: "Товариш майор, ви ж мене по морді били, і я вийшов з того пекла…"

У нас не було інформації, що проти нас воюють регулярні російські війська. Ми дізналися про це вже 26-го, а зрозуміли всю глибину нашого оточення, коли 300 росіян спалили. Міністерство оборони не спрацювало, сектор "Д" взагалі втік. Якби він не драпанув, оточення б ніякого не було. Нас взяла у потрійне кільце російська регулярна армія.

Є один момент, і відповідь на нього я, мабуть, шукатиму все життя. Я зупиняв під Кутєйніковим частини, які драпали, але щоб вони окопались, мені потрібно було, мабуть, когось із військовиків пристрелити. Я не зміг. Не мав права. І вони драпанули.

І щоб не розказували, що винні комбати чи ще хтось. Є троє винних: керівник сектору "Д" генерал Литвин, керівник генштабу і міністр оборони. Тому що коли я розмовляв з Президентом, то зрозумів, що вони навіть йому не доповіли. І проведення параду, коли ми були там в оточенні, то була велика дурниця. Першопричина всього не в Іловайську. Пам' ятаєте, як Муженко навипердеки з Гелетєм чіпляли українські прапори?

Якщо ти завойовуєш - не віддавай бездарним. Не можеш - не завойовуй, а завойовуєш - тримай до останку. Люди там загинули - це найстрашніше. І коли ми покидали це місце, ми ридали - оце жахливо .

Було два моменти, чому нам потрібно було прориватися: у нас майже закінчився боєкомплект. Його б вистачило буквально на день або на один прорив. Або нас би перебили і там би була братська могила…

Ми з Хомчаком вели перемовини. В нас було 23 полонених росіянина. Ми повинні були їх віддати в Старобєвшево. Але вони розстріляли в першу чергу своїх.

Після Іловайська я зрозумів 2 речі: Бог існує, і він мене, мабуть, любить!

Наді мною 2 рази розірвалася міна, у мене було пробите все: обладнання, окуляри. Два осколка в спині. Коли з Семенченком були - його охорона вся в хлам, а у мене - 2 осколка в бронежилеті, 1 в касці. Напевно, якийсь янгол мене веде, якого я ще не стратив.

Я втратив багато гарних людей, розвідників, і це трапилось після оголошення перемир'я.

Вони воювали зі мною ще з кінця березня. Вони просто втратили відчуття страху. В ідчував, що їх потрібно було б змінити, забрати, але вони відмовлялись. Відповідальність за те, що вони загинули, лежить на мені, тому що я не встиг це зробити.

На цій війні для мене найстрашнішими були два моменти:

24 серпня в День Незалежності я просидів з 11 ранку до 12 ночі в окопі і ні на хвилину не зупинялась стрільба, ні на хвилину!! Я нічого не міг вдіяти. Я розумів, що маючи такий масивний артобстріл, який продовжувався 10 годин, я не можу ні на що впливати. То був страшний час, коли я відчув себе безпорадним. А другий - це коли я добрався до наших і спитав у Нацгвардійців, чи виходило "Дніпро", вони сказали - ні.

Я зрозумів, що загубив батальйон, а я несу відповідальність за них. Я хотів застрелитися. Я думав, що з глузду з' їду, бо я за людейАле виявилось, що в моєму батальйоні - найменші втрати.

Комментарии
"@
14.10.2014
Хочеться звернутися до тих всіх, що готові віддати мільйони, аби тільки в крісло депутатське.-- Досить вже клеїти себе! Не ганьбить не себе, не всю свою родину! В цей для України важкий і трагічний час ваші фото визивають тільки відразу. Хай ці білборди займають ті компанії, які суттєво допомагають армії і її героям. Я особисто бачу зараз на білбордах фото рахунків компаній, де перераховані кошти на рахунок армії.Це звісно утріровано. Але це , я розумію, реклама нашого часу. http://atoheroes.org/heroes/oleksandr-chalapchiy
Последние записи в блогах

Уряд опублікував Порядок та умови надання у 2019 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на проектні, будівельно-ремонтні роботи, придбання житла та приміщень для розвитку сімейних та інших форм виховання, наближених до сімейних, забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, затверджений постановою КМУ від 26.06.2019 №616.

Подробнее

Уряд виділив 1,4 млрд грн на підтримку малих міст. Рішення про спрямування коштів на підтримку малих міст та селищ за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій схвалили 10 липня.

Подробнее

З початку 2019 року 41,7 тисячі мешканців Дніпропетровської області надали до фіскальних органів декларації про майновий стан та доходи за 2018 рік. Загальна сума задекларованих ними доходів склала 4 млрд 246,5 млн гривень. Це на 1 млрд 453,4 млн грн. більше ніж минулого року.

До сплати за результатами декларування підлягає понад 101 млн грн податку на доходи фізичних осіб, що на 9,3 млн грн більше, ніж за аналогічний період минулого року. Сума військового збору до сплати складає 13,6 млн грн., що перевищує минулорічні показники на 1,4 млн гривень.

Повернення з бюджету у вигляді податкової знижки отримають 6315 громадян на загальну суму 13,4 млн гривень. Про це повідомив начальник управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області Владислав Воінов.

Про одержані у 2018 році понад мільйонні статки повідомили 286 громадян Дніпропетровської області. Загальна сума їх минулорічного задекларованого доходу складає 2,6 млрд гривень.

 

Подробнее

5 липня Уряд виділив 400 млн грн на програми ремонту існуючих та будівництво нових спортивних комплексів при школах та 50-метрових та 25-метрових басейнів і оздоблення прилеглих територій. 10 липня  парламентський Комітет з питань бюджету погодив розподіл субвенції з державного бюджету територіальним громадам на спорудження спорткомплексів та басейнів.

Подробнее
Голосование
Сможет ли Владимир Зеленский быть самостоятельным президентом?
Нет, не сможет
Да, сможет