Группа активистов хочет разобраться в бюджетных процессах, — Дороленко (ИНТЕРВЬЮ)

05.03.2015 10:30   -
Автор:

Собеседник журналиста газеты «Лица» – 28-летний днепропетровец, о котором принято говорить: «Он – человек с активной жизненной позицией». Кирилл Дороленко – глава днепропетровской организации «ВО «Свобода», патриот, общественный активист. Один из тех, кто после известных событий возле Днепропетровской ОГА 26 января был арестован.
Обвинения с него сняли аж в марте – уже после окончательной победы Революции Достоинства.
Молодой свободовец не только постоянно светится на разных городских уличных акциях и мероприятиях с патриотической подоплекой. Кирилл с завидной регулярностью посещает и продвигает свои общественные инициативы в различных органах власти и коммунальных учреждениях. Его можно увидеть на заседании депутатской комиссии в горсовете и на сессии там же; на общественных слушаниях по какому-либо животрепещущему вопросу или на судебном заседании. Активиста частенько приглашают на местные телеканалы, потому что беседа с ним обязательно будет интересной и познавательной для зрителя.
Поводом для нынешней беседы с Кириллом послужил его иск в Бабушкинский суд, где активист оспаривает законность назначения заместителя городского головы Анатолия Крупского.
Языковой формат нашей беседы оказался в стиле «Єдина країна» – вопросы я задавал на привычном русском, собеседник же неизменно отвечал «чистою українською». Поэтому для атмосферности ничего не перевожу и не меняю – уверен, читатель все прекрасно поймет.
«Розбиратися потрібно із кожним високопосадовцем»
– Итак, судебный иск по назначению Крупского. Признайтесь, Ваш главный мотив состоял именно в восстановлении законности или тут дело в личности самого Крупского?
– Крупський – особистість, яка працювала у владі при усіх режимах протягом багатьох років. При президентстві Януковича вона показала себе з «найкращого» корупціонного боку. Крім того, вона була серед керівників дніпропетровських тітушок. Моя позиція тут така, що повинна бути люстрація, старий режим не повинен повернутися до влади, якщо ми й справді хочемо щось змінити в державі.
Коли я був на сесії міськради торік 26 листопада й побачив, яку людину (Крупського – авт.) призначають на посаду заступника міського голови та ЯК її призначають… Я відразу почав розбиратися в законах про місцеве самоврядування, про публічну інформацію, інших законах.
–С мотивацией ясно. А формальное обоснование Вашего иска на чем базировалось?
– Рішення про призначення на посаду Крупського попередньо не було опубліковано. Але згідно Закону «Про доступ до публічної інформації» будь-яке рішення, яке готується прийняти рада, повинно попередньо бути опубліковано на офіційному сайті установи – не менш як за 20 діб до сесії. Це робиться для того, щоб громада мала змогу ознайомитись з цим проектом рішення та у разі потреби якось вплинути. Наприклад, через свого депутата-мажоритарщика чи безпосередньо – є багато інструментів для цього.
Але ж у нас протягом багатьох років громада відсторонена від прийняття будь-яких рішень. Вибрали депутата та й усе – він сам там собі голосує як хоче, визначає разом із колегами долю мільйонного міста. Що залишається громаді? Тільки виходити на вулицю та намагатися у такій спосіб донести свою думку.
Після революції ми з колегами проводили багато суспільно-політичних вуличних акцій. Вони стосувались у тому числі і люстрації. У якийсь момент я подумав – а може, вже досить вулиці? Може, щось таки зрушилось з місця у державі й пора переходити у звичайний цивілізований режим праці із владою – через її ж органи?
Позов до суду на рішення міськради про призначення Крупського – то є своєрідний тест для влади та до судової системи, до речі. Отже, будемо спостерігати, як вона його пройде.
– По поводу «хватит улицы». Как Вы относитесь к мусорной люстрации в целом и в частности «люстрированию» директора нашего оперного театра Шароварова?
– Взагалі-то, «сміттєва люстрація» – насамперед реакція суспільства на бездіяльність влади. Коли не працюють законні механізми, радикально налаштована частина суспільства вдається до таких кроків. У випадку із Шароваровим – я вважаю, що «люстраторами» були пропущені ряд важливих кроків.
– Каких?
– На мою думку, спочатку треба було прийти до людини та поспілкуватись. Спробувати вияснити, наскільки правильна інформація, яка надходить щодо цієї людини. У разі потреби – попередити, подати відповідні позови та звернення до відповідних структур. І, якщо людина не відповідає займаній посаді з певних причин, а влада ніяк не реагує – тоді вже думати про якісь радикальні дії.
– Вернемся к Крупскому. Он ведь – не единственный «зам-старожил» в горсовете. Есть, например, такие персонажи как Лозенко, Зайцева и другие. Вы не проверяли законность их назначения?
– Так, це досить одіозні персонажі, і я не заперечую, що розбиратися потрібно із кожним високопосадовцем. Я хочу, щоб Ви повністю зрозуміли мою позицію у цій справі.
По-перше, я хочу довести до логічного завершення хоча б одну справу. У мене багато роботи з інших напрямків – якщо я буду намагатись воювати на багатьох фронтах, то є ризик програти на всіх. А завершення справи Крупського буде дуже показовим, як я вже казав.
По-друге, саме Крупський претендує на роль наступного мера, про що він сам заявив у ефірі місцевого телеканалу. А цього вже допустити, я вважаю, аж ніяк не можна. Бо за що ми тоді взагалі боролись?
О городских коммунальных поглощениях
– Вы говорили о других направлениях своей общественно-политической деятельности. Можно поподробнее?
– Один з напрямків, який я взяв на себе ще до справи Крупського – боротьба з монополізацією ринку житлово-комунальних послуг у Дніпропетровську приватною фірмою, яка має назву «Енергія ТМ». Перший дзвіночок пролунав ще з КП «Дніпропетровські міські теплові мережі», власність якого наразі віддається в оренду приватній фірмі, а багатьох комунальників у зв’язку з цим хочуть звільнити.
Після статті у газеті до мене стали звертатись багато робітників комунальних підприємств із схожими проблемами. Тоді я зрозумів, що масштаб оборудки за участю «Енергії ТМ» величезний.
– Расскажите вкратце о сути проворачиваемой схемы.
– Як раніше неофіційно заробляла міська рада та виконком? Продавала земельні ділянки. Тобто формально – давала дозвіл на довгострокову оренду таких ділянок різним заможним громадянам. За чималі «відкати», звісно. Заможні громадяни, у свою чергу, вичікували момент, коли отриману ділянку можна було б комусь вигідно «загнати» під якусь забудову – чи то ТРЦ, чи то офісного центру, чи то якогось складу і т.д.
Але якогось дня у міськраді знайшлись люди, увагу яких привернула тема житлово-господарчих послуг у місті. Бо у цій сфері крутяться «живі гроші», які дніпропетровці кожного місяця сплачують. Тому підприємства ЖКГ міста стали перетворюватись у вигідний бізнес для окремих людей.
Зараз відбувається взагалі усунення цих підприємств з ринку. На їх місце приходять якісь «фантоми» – приватні структури, які буцімто підміняють функції комунальників. Але підміняють не у тому, що надають послуги, а у тому, що збирають з людей гроші.
– Как это происходит на практике?
– На практиці – фонди комунального підприємства віддають в оренду приватної структури. Буцімто з метою «фінансового оздоровлення» комунального підприємства. Мовляв, приватна структура щось буде інвестувати та налагоджувати ефективну працю. Але насправді ніякого «фінансового оздоровлення» не проводиться, а просто йде користування отриманими фондами. Наприклад, приміщення та транспорт здають у суборенду. А працівників просто скорочують. Далі йде махінація із сплатою податків – окрема тема.
Таким чином вже знищений, наприклад, ЖЕК № 25 у Ленінському районі, поглинається КП «Жилсервіс-1» та інші підприємства. Наразі я воюю по цьому напрямку, намагаючись відстояти інтереси громади. Через адекватних депутатів, через суди, через ЗМІ – як можу.
Откуда растут ноги у админресурса
– Еще одно Ваше направление, нас колько мне известно – горбюджет в части образования…
– Саме так. Наприкінці минулого року була створена ініціативна група з активістів, які захотіли розібратися у бюджетних процесах та проконтролювати їх з боку громади. Нам, «свободівцям», дістались питання бюджету освіти у місті.
– И как впечатления после первых месяцев работы?
– Ми стали відвідувати засідання відповідних депутатських комісій, отримувати для ознайомлення оті величезні папки із документами… Можу сказати, що саме головне – ніхто нам так і не зміг пояснити схематику, так сказати бюджетотворчості у різних районах. У кожному районі – свій підхід, причому деталізувати чи обґрунтувати багато речей нам так ніхто і не зміг.
– Или не захотел.
– Чи не схотів. Що ми тут ще побачили – це «зарубу» між містом та казначейством.
– В каком смысле?
– У тому сенсі, що бюджетних коштів завжди не вистачає. І вже в казначействі вирішують – які установи фінансувати у першу чергу, а які – у другу. А які – у десяту. Тому із казначейством треба постійно «загравати». Хто керує казначейством, той реально керує багато чим.
Наприклад, приходить директор школи за коштами з постійно дефіцитного бюджету. Хоче отримати у першу чергу – буде «ручним», таким, як треба. Не буде «ручним» – гроші не отримає і тому довго на посаді не протримається. Оце й є той самий адмінресурс, про який ми так часто чуємо. Звісно, цю проблему треба вирішувати на рівні Києва.
– Но это – не единственная проблема в сфере образования, верно?
– Зовсім не єдина. Багато питань до закупівель та їх обгрунтування. Наприклад, школа купляє електричну м’ясорубку за певну ціну. Чому саме цю м’ясорубку й чому саме за таку ціну – ніхто ніде не пояснює. І так – у всьому. Тут величезне поле для зловживань.
– А вот еще проблема пресловутых поборов с родителей…
– Так, це теж. Батьки школярів можуть школі купляти за свої кошти якісь речі чи робити ремонти та гадки не мати, що гроші на це отримані з бюджету.
– И как Вы предлагаете бороться с этой проблемой?
– Наразі ми пропонуємо відкрити у кожній школі рахунок, де будуть враховані всі надходження від батьків. Для цього у кожній школі має працювати бухгалтер – до речі, от вам нові робочі місця. Отже, так звані спонсорські гроші проходять через цей спеціальний рахунок – и при бажанні можна відслідкувати, куди їх витрачали… Багато й тут роботи, одним словом. І не тільки тут. Ми з однопартійцями та однодумцями займаємось й питаннями міських транспортних перевезень – там теж багато проблем. І тендерні питання, і питання тарифів, їх обґрунтування та прозорості…
– С какими общественниками или политиками сотрудничаете? Кто у нас в городе самый эффективный из активистов?
– У різних напрямках співпрацюю з різними громадськими організаціями, партійними осередками чи активістами. Я не маю на меті побудувати якусь «суспільну вертикаль», мені більш ефективними здаються так звані «горизонтальні зв’язки». Загалом я співпрацюю із понад 20 організаціями. Це дуже багато людей. У одній сфері, наприклад, транспорті, підтягуються одні, у другій – інші. Це нормально, кожна громадська організація чи активіст має свою специфіку. Я теж не можу охопити усе.
– Спасибо Вам за беседу.
– Дякую і Вам.
Текст: Владимир Мамченко