31 рік тому, 19 листопада 1989 року, в Києві, на Байковому кладовищі, перепоховали українських політв’язнів комуністичного режиму Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого.
Василь Стус помер уночі 4 вересня 1985 року. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв’язень, Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком ймовірно, зумисне підлаштовану наглядачами, – розповідає dyvys.info.
Дружина отримала повідомлення про смерть чоловіка вранці п’ятого вересня. Всупереч її проханню, поховання відбулось без присутності рідних. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув’язнення.
Особисті речі Стуса також здебільшого не повернулись до його родини. Поховали його на табірному цвинтарі у селі Борисово Чусовського району Пермської області. А вже у листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, серед яких були син Стуса Дмитро, син Тихого Володимир, заступник голови Всеукраїнського товариства репресованих Василь Ґурдзан (представляв інтереси матері Литвина), разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, поета перепоховали.
Їх прах привезли літаком із Уралу 18 листопада, о 20.30, в аеропорт «Бориспіль». Там зі свічками й корогвами чекали близько 300 людей. Домовини повезли до Свято-Покровської церкви на Куренівці, де зранку 19-го покійних відспівали.
«Приблизно 30 тисяч людей вийшло на вулиці Києва, − згадував колишній товариш Стуса Василь Овсієнко. − Як ішли Володимирською повз будівлю КДБ, то боялися, щоби не було провокацій. Але це була перша акція, де влада не посміла трощити синьо-жовті прапори, де нас не лупили древками й кийками».
Труни спочатку повезли на Софіївську площу, потім – до пам’ятника Тарасові Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища. Рух у центрі міста зупинився. Люди стояли зі свічками вздовж Володимирської вулиці. На мітингу виступили В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська.
На могилах установили однакові дубові хрести. У березні 1990-го їх підпалили. Винних не знайшли. 1993 року встановили три козацькі хрести із сірого пісковику.
До 31-ї річниці перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого, відбудеться відкритий показ документального фільму «Ваш Василь», за участю творчої групи стрічки. Режисерами фільму стали Світлана Рудюк та Олександр Авшаров, – повідомляє Вечірній Київ.
У картині про постать справжнього Василя Стуса розповідають його рідні – сестра Марія та син Дмитро, а також однодумці та товариші. Реальна історія життя поета, побудована на уривках з віршів, щоденників, листів, виступів та фрагментів з допитів. «Ваш Василь» – саме так Стус підписував свої листи рідним та друзям з ув’язнення.
Головною музичною темою фільму став трек львівського репера «Паліндрома» («Кашляючий Ед») на вірш Василя Стуса «Ще й до жнив не дожив», демонстрація відбулася в Будинку кіно, вул. Саксаганського, 6. Вхід був вільний, обов’язково у захисній масці.