Існує літописний переказ про заснування Києва, який наводиться Нестором-літописцем у «Повісті временних літ». Згідно з Євангеліями та апокрифами, Андрій, один з дванадцяти апостолів, брат Петра, рибалив на Тіверіадському озері. Він входив до громади Іоанна Хрестителя (ймовірно при Кумранському монастирі), поки його першим не покликав Ісус Христос до числа апостолів, і тому він був іменований Первозванним.
Після П’ятидесятниці, коли на апостолів зійшов Святий Дух, Андрію за жеребом випало проповідувати слово боже у східних країнах: Малій Азії, Фракії, Таврії, Іверії, Скіфії. Пізніше, за розпорядженням римського магістрату, його було розіп’ято на Х-подібному хресті в грецькому місті Патри. Тому Андрія Первозванного часто зображують з його атрибутом — косим хрестом (наприклад, храмова ікона в Андріївській церкві).
День святого Андрія є одним із найбільш таємничих та цікавих. Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, з цим днем пов’язано багато традицій і обрядів, які церква не вітає. Йдеться, зокрема, про ворожіння і передбачення майбутнього.
Здавна дівчата щиро вірили, що Андрєєва ніч допоможе дізнатися їхню долю – чи вийде вона заміж та хто ж буде її судженим. Способів ворожіння на жениха є чимало і багато з них є доволі веселими.
В українській традиції день святого Андрія Первозваного відомий як Андріївські вечорниці або ж просто “Калита”. Цього дня молодь зазвичай влаштовувала веселі гуляння із жартами й різноманітними витівками. Парубкам, зокрема, дозволялося на Андрія бешкетувати. Наприклад, якщо батьки не пускали дівчину на вечорниці, то вони могли їм воза на дах затягнути, чи замастити сажею вікна.
Що заборонено робити у свято Андрія
Водночас у це свято категорично не можна шити, ткати та прясти, щоб не накликати біду. Заборона іноді поширювалася на довший період – аж до Водохреща.
Оскільки 13 грудня припадає на Різдвяний піст, цього дня не можна вживати м’ясні та молочні продукти, яйця. Святкові страви мають бути пісними і складатися лише з круп, хліба, овочів, фруктів і сухофруктів, горіхів, бобових.
Прикмети та повір’я на Андрія
У День Андрія Первозванного в народі намагалися передбачити погоду, спостерігаючи за природніми явищами. У народі, зокрема, вірили:
якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – морозна і сніжна;
якщо тиха вода – хороша зима, галаслива – тріщатимуть морози, будуть бурі та хуртовини;
червоний вогонь у печі – на холоднечу, білий – на відлигу;
якщо до свята Андрія йде сніг – зима буде морозна й холодна;
холодно, але сонячно – значить бути гарному врожаю;
якщо цей день без опадів і світить сонце – холоди будуть короткими, а наступний рік – багатим на врожай.
Історія апостола Андрія
Святий апостол Андрій Первозванний був рибалкою, сином Йони з Віфсаїди , що в Галілеї. З Євангелія ми знаємо, що Андрій був молодшим братом апостола Петра ( Симона). Коли Ізраїлю явився святий пророк, Предтеча і Хреститель Господній Іоанн, Андрій і Петро стали його найближчими учнями. І тоді, перебуваючи поруч зі своїм учителем Іоанном , Андрій вперше пізнав Христа.
Господь покликав Андрія та Іоанна Зеведеєвого (який став згодом улюбленим учнем Христа) за собою, кажучи їм : “Підіть і побачите” (Ін. 1,39 ). Андрій першим, із радістю і готовністю, пішов за Господом, і за те був наречений Первозванним . Він перебував із Христом протягом всього періоду Його суспільного служіння. Саме Андрій разом із Філіпом представив Христу групу греків, які теж побажали дізнатися Того, хто вчив Любові і Миру. Після Воскресіння Спасителя апостол Андрій разом з іншими учнями удостоювався зустрічей з Ним і був присутній на Єлеонській горі, коли Господь, благословивши їх , піднісся на Небо.
Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни, що лежать уздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова. Проповідуючи Євангеліє, апостол Андрій відвідує Віфінію, що в Малій Азії, Фракію, Македонію і Скіфію, тобто землю , на якій пізніше утворилася Україна. Згідно із переказами, апостол Андрій по Дніпру піднявся на північ і дійшов до місця, де згодом виник Київ, благословивши це місце і передбачивши прийняття християнської віри майбутніми мешканцями цієї землі.
Трудами святого апостола Андрія виникали християнські Церкви, яким він ставив єпископів і священство. За молитвами апостола Господь здійснював чудеса. Останнім містом, куди прийшов Первозванний апостол провіщати Істинного Бога, і де йому судилося прийняти мученицьку кончину, було грецьке місто Патри, що знаходиться в гирлі затоки Корінфа .
У стародавніх Патрах апостолу Андрію надав гостинність якийсь Сосій, якого він позбавив від невиліковної хвороби. Святий Андрій зцілив також і римлянина Лесвіоса – градоначальника Патр , який також страждав важкою недугою. Завдяки цьому і Лесвіос і багато інших увірували і Істинного Бога. Коли дізнався про це римський імператор, то дуже розгнівався і надіслав в Патри нового градоначальника, ідолопоклонника Егеата. Однак незабаром дружина Егеата Максимила важко захворіла. Апостол Андрій врятував цю жінку, що знаходилася при смерті. Упертий Егеат самолюбиво запропонував плату Святому Андрію. Апостол відмовився, пояснивши ; “Мою плату , Егеате, мені дасть Бог…”
Непохитна віра Святого зробила Егеата ще впертішими . Він прийняв жорстоке рішення піддати Святого тортурам. Однак йому не вдалося відразу втілити в життя свій мстивий задум , так як імператорським указом він був викликаний до Риму. При поверненні в Патри Егеат дізнався, що Максимила і його брат Стратоклій прийняли християнство. Егеат піддав апостола Андрія варварським тортурам. Потім він наказав розіп’яти Святого. З радістю прийняв святий Андрій Первозванний рішення правителя і з молитвою до Господа сам зійшов на місце страти. Егеат велів розіп’яти апостола на хресті на зразок букви X, щоб не вбиваючи цвяхів у його руки і ноги, не викликати швидкої смерті і продовжити страждання Святого. Перебуваючи на хресті , апостол Андрій невпинно молився, а також продовжував проповідувати городянам. Перед розлученням його душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його сяйві апостол відійшов у вічне Царство Боже. Мученицька смерть апостола Андрія Первозванного послідувала близько 66 року після Різдва Христового.
Християни з любов’ю і благоговінням зняли тіло Святого з хреста для поховання, а згодом на місці тортур Святого спорудили величний храм в ім’я апостола Андрія Первозванного.
Андрій в Україні
Літопис описує подорож апостола Андрія з Корсуня до Риму через Руську землю, розповідає про те, як він поставив хрест на дніпрових кручах та провістив виникнення осіянного Божою благодаттю Києва.
«Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зовуть Руським. Побіля нього ж учив святий апостол Андрій, брат Петрів.
Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим прийшов і став під горами на березі.
А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору.
І прибув він до словен, де ото нині Новгород, і, побачивши людей, тут сущих,— який їхній обичай, і як вони миються і хвощуться,— здивувався їм.
І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, [і] повідав, скільки навчив і скільки бачив, і розказав їм: «Дивне бачив я в землі Словенській. Коли йшов я сюди, бачив бані дерев’яні. І розпалять вони їх вельми, і роздягнуться, і стануть нагими, і обіллються мителем, і візьмуть віники, і почнуть хвастатись, і [до] того себе доб’ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть. І так творять вони повсякдень. Ніхто ж їх не мучить, а самі вони себе мучать, і творять не миття собі, а мучення». І, це чувши, [римляни] дивувалися. Андрій же, побувши в Римі, прийшов у Синоп» (Повість, вступ, до року 852).
Переказ про апостола Андрія знайшов своє широке застосування й у світській ідеології. Саме з XI століття у гострій боротьбі з Константинополем і Римом Київська Русь прагнула утвердити свою самостійність, заявити про незалежний політичний курс.
Варто відзначити, що другою особою, яка одержала орден Андрія Первозванного, був український гетьман Іван Мазепа, який чимало зробив для незалежності та процвітання Київської землі, за що й був проклятий московською церквою й самим тираном Петром І, який не мислив свободи й незалежності Києва.
Але дочка Петра І імператриця Єлизавета, інакше сприймала прагнення українців мати власну владу на своїй землі, вона відродила гетьманство й замовила забудовати в Києві церкву Андрія Первозванного.
Імператриця висловила побажання самій побувати в Україні, й 1744 року спільно з Олексієм Григоровичем Розумовським така подорож була здійснена. Перебуваючи на батьківщині Розумовських у Козельці на Чернігівщині, де жила мати Розумовських, Єлизавета познайомилася з усією великою сім’єю старого Розума. Потім імператриця поїхала до Києва, де дорогою її щиро та з великою повагою зустрічали українці. Самим Києвом і його населенням, як і взагалі українським народом, вона була зачарована й голосно промовила: «Полюби мене, Боже, в Царстві Небесному Твоєму, як я люблю народ сей доброзичливий і незлобивий».
Після відвідин Києва імператрицею невдовзі в місті постав шикарний царський палац Маріїнський, було розбито державний парк, з’явилася аристократична Георгіївська церква. До весни 1753 року було підготовлено до внутрішніх розписів величний Андріївський храм, закладений імператрицею ще 1744 року та збудований за проектом (1747 рік) улюбленця імператриці — головного придворного архітектора Бартоломео Растреллі.
Скориставшись присутністю Єлизавети Петрівни у Києві, козацька старшина подала їй прохання про те, щоб в Україні був новообраний гетьман. Прохання з увагою було прийняте, однак імператриця висловила пропозицію — обрати на цю посаду молодшого брата Олексія Розумовського — Кирила, який навчався в цей час у Німеччині та Франції.
Було зібрано народну раду на площі біля церкви св.Миколи, де в урочистій обстановці на спеціально збудованому підвищенні в оточенні козацьких військ розміщувався простолюд. Довкола помосту стояло українське духівництво з Київським митрополитом Тимофієм Щербацьким і козацька старшина. О десятій годині пролунав гарматний постріл, і почалася урочиста церемонія. Вислухавши висловлену подяку на адресу імператриці за дозвіл обрати гетьмана, граф Гендріков звернувся до народу з питанням: «Кого бажаєте мати у себе гетьманом?». У відповідь прозвучав гучний, дружний народний голос: «Кирила Розумовського. Хай Розумовський гетьманує!». 24 квітня 1750 року імператриця вітала посланців цих урочистостей, які приїхали, та затвердила нового гетьмана — Кирила Григоровича Розумовського — молодого, 22-річного, освіченого українця.
Наведемо уривок із відгуку професора О. Оглобліна про роль гетьмана в період царювання Єлизавети Петрівни: «Це була доба останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави, доба економічного зростання Лівобережної Україні та буяння української національно-політичної думки, доба блискучого розквіту української культури та мистецтва» (Полянська-Василенко Н., «Історія України, т. 2, К., Либідь, 1995, с. 99).
1761 року вмирає імператриця Єлизавета Петрівна, і царицею стає Катерина II. Вона 1764-го наказала Розумовському скласти гетьманську владу й ліквідувала гетьманство взагалі. Таким чином, Кирило Розумовський був останнім гетьманом України. Він жив потім у Петербурзі, але перед смертю повернувся на Україну до Батурина, де й помер 1803-го у віці 75 років.