24 лютого 1917 року народилася Тетяна Яблонська. Українська художниця-живописець була визнана класиком світового мистецтва.
Цього дня 104 роки тому народилася українська художниця-живописець Тетяна Яблонська(1917-2005). Завдяки своїй майстерності майстриня зібрала найвищі державні нагороди, ставши відомою далеко за межами України.
Вона народилася в Смоленську. Батьки були викладачами гімназії. Під час більшовицького терору родина декілька разів намагалася підпільно виїхати в Польщу або Румунію, але всі спроби виявлялися невдалими. Мешкали в Одесі, Кам’янці-Подільському, Луганську.
В 1933 році Тетяна вступила до Київського художнього технікуму. Після його ліквідації, з 1935-го по 1941 рік, навчалася на факультеті живопису Київського художнього інституту, у майстерні професора Федора Кричевського. Часи були важкі: доноси, репресії, всюди були «вуха», які дослухалися до кожного слова й доносили куди треба. «Студенти зникали просто за «разговорчікі», – згадувала згодом Яблонська. Зникали студенти, викладачі. Дехто назавжди, а дехто «виринав» у Казахстані, Сибіру.
Її оминула подібна доля, життя виявилося довгим і яскравим, таким самим, як і вона сама: сильна, яскрава і самобутня. Першим великим успіхом Тетяни Яблонської в царині мистецтва стало полотно «Хліб», написане 1949 року. Художниця вважала картину своїм найважливішим твором, бо передала багато справжньої радості від першого врожаю в голодні повоєнні роки.
За радянських часів вона була титулованим художником, але їй теж траплялося впадати у немилість. Під впливом робіт Яблонської поет Іван Драч написав серію прекрасних балад. Митці вирішили підготувати разом альбом: на одній сторінці розвороту картина, на іншій – балада. Але хтось «нагорі» вирішив, що в цьому криється якийсь натяк на «буржуазний націоналізм».
Після друку весь наклад книжки було порізано. За великим рахунком Яблонську не надто цікавили звання та нагороди – її цікавило тільки мистецтво. Упродовж усього життя вона не переставала вчитися, весь час була в пошуку, саме тому її творча манера весь час зазнавала змін.
А ще вона не боялася визнавати власні помилки. Якось на початку 50-х років Яблонська написала в «Советской культуре» надзвичайно суперечливу, але цілком у дусі часу статтю про імпресіоністів, але через декілька років зрозуміла власну помилку й визнала її. Мало того, у 70-их роках, саме картини імпресіоніста Каміля Піссаро надихали її на переосмислення власної творчості й подальшого відходу від плакатності.
Дивлячись на картини Тетяни Яблонської, які зазвичай називають «яскравими зразками соціалістичного реалізму», й за які вона отримала дві свої Сталінські премії, менш за все думаєш за прикметник «соціалістичний», адже перед очима згустки життя від якого перехоплює подих. Художниця була двічі у шлюбі, мала трьох доньок. Найвідомішою є Гаяне Атаян, яка теж стала художницею.
Тетяна Яблонська була однією з перших киянок, котрі самі водили власне авто, першою, хто одягла брючні костюми, а також першою, хто займався у Києві йогою (тоді про неї майже ніхто й не чув). Серед найвизначніших творів мисткині: «Хліб», «Святковий вечір», «Разом з батьком», «Вечір. Стара Флоренція», «Льон», «Червень»; пейзажі, портрети, рисунки. За життя мала понад 30 персональних виставок. Нині її ім’ям названа одна з вулиць у Солом’янському районі Києва.
Не покидала улюбленої справи Тетяна Яблонська й в останні роки життя. Художниця стала писати лівою рукою, бо права була паралізована після інсульту. Десять років вона не виходила зі своєї квартири на Печерську, будучи обмеженою тільки рамою вікна на своїй кухні. І все, що вона бачила, це був весь її світ.
